У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


князям служив знаменитий Олаф Трюгве, майбутній норвезький король. Приїжджав на Русь у часи Ярослава Олаф Святий, теж майбутній король Норвегії. На службу він, щоправда, не пішов, хоч й одержав таку пропозицію. При дворі Ярослава виховувався і Магнус Добрий, ще один володар норвезького престолу. Варязькі дружини являли собою могутню військову силу, яку руські князі часто застосовували в періоди міжусобиць [19. — С. 69]. Вони успішно використовували знання і досвід варягів у військовій справі й особливо в навігації [23. — С. 141]. Ставши великим київським князем, Володимир переконався, що для наведення порядку в державі передусім треба покінчити з тією вольницею, коли в інших містах і в самому Києві всяк сам був собі хазяїном. Найбільше це стосувалося варязьких дружин, що чинили сваволю скрізь, куди вони приходили як вікінги — наймані воїни. Дійшло до того, що варяги вимагали виплачувати їм данину, як було при Олегові й Ігорі. Від їх жорстокостей постійно страждало місцеве населення. Настав час позбутися чужоземців, які вважали фактично Київ і інші міста своєю військовою здобиччю. Найбільш толерантних воєначальників відправили в різні місця воєводами чи тисяцькими у військо, а основну масу найманців запродали візантійському імператорові, видавши кожному солідну винагороду. Відправляючи їх по Дніпру до Чорного моря, Володимир відписав у Константинополь прохання ні в якому разі не випускати їх з меж імперії, де їм була доручена охорона візантійських фортець [23. — С. 235]. Пізніше цей загін варягів одержав назву «Варязької дружини, утвореної в 988 р. київським князем Володимиром» [42. — С. 4І, 43]. Особливий інтерес представляють відомості про варягів у давньоруському війську часів правління Ярослава Мудрого. Відомо, що він, будучи ще на новгородському столі, «кормил» у себе багато варягів, закликаних «з-за моря» [41. — С. 129]. Сага про Едмунда образно змальовує відносини Ярослава Мудрого з найманою норманською дружиною. Ярослав зображений позбавленим тих позитивних властивостей, які ця дружина найбільше цінувала: він скупуватий і, почавши з дуже привітного прийому, надалі намагається ухилитися від виплати своїм норманським воїнам платні, що належить їм за домовленістю, особливо в такий час, коли немає військової небезпеки, що насувається [6. — С. 69]. «Остромировий літопис» постійно дорікає варягам за властиві найманцям буйства, жадібність і боягузтво [21. — С. 81]. Між найманцями і місцевим населенням часом спалахували конфлікти. Характерний приклад, коли під час князювання в Новгороді Ярослава варяги почали «насилля чинити новгородцям і дружинам їхнім», чим викликали повстання. Уночі новгородці напали на Поромонів двір, де жила наймана варязька дружина, і перебили її, скориставшись відсутністю Ярослава. Ярослав повернувся і помстився: побив у себе на дворі вождів новгородської «тисячі» — нарочитих мужів [4. — С 129—130]. Воїнів від сусідніх завойованих народів київські князі найчастіше насильно приєднували до своїх дружин [18. — С. 115]. Північні (новгородські, балтські і «чудські») воїни особливо добре діяли в зимових умовах. Тому вони часто залучалися князями для вирішення своїх військових питань. Зокрема. загони лівів, літів, чуді, прусів, хатгалів залучалися Володимиром Святим як для підкорення радимичів, в’ятичів і жителів півночі, так і для оборони південних кордонів від печенігів.

Часто в ролі найманців київських князів виступали печеніги. У 979 р. до Києва «прийшов печенізький князь Ілдей і бив чолом Ярополку на службу; Ярополк же прийняв його і дав йому гради і волості» [7. — С. 17]. Треба сказати, що печеніги завжди досить легко і швидко переходили від ворогування до союзництва і досить часто виконували для русі роль найманого війська [8. — С. 78]. Арабський історик і географ Ібн Хаукаль навіть писав у кінні X ст. про печенігів, що вони «шип (вістря) русиїв і їх сила» [9. — С. 98]. У поході Русі проти Візантії у 944 р. вони були союзниками руського князя і, очевидно, підкорялися йому, оскільки після закінчення походу він «поведе Печенегам воевати Болгарскую землю» [10. — С. 28]. Цікаво, що наймаючи печенігів для своїх походів, руські князі брали у них заручників, щоб ті у критичний момент не зрадили. Так чинив ще князь Ігор, наймаючи печенігів для походу на Візантію [11. — С. 102—103]. Залучати до себе на службу окремі орди печенігів, щоб вони самі били своїх незамирених братів по племені, з часом стало політикою київських князів. У 988 р. при князі Володимирі «прийшов печенізький князь Метигай і хрестився», а в 991 р. прийняв християнську віру печенізький князь Кучюм «і служив Володимиру від чистого серця» [7. — С. 17]. Використовували руські князі печенігів і в міжусобній боротьбі, не будучи особливо розбірливими у виборі засобів для утворення необхідної для них збройної сили [12. — С. 321]. На 980 рік припадає перше повідомлення про участь печенігів у внутрішніх руських феодальних уособицях. Під час боротьби за київський стіл синів Святослава Володимира і Ярополка радник останнього Варяжко підштовхував князя: «Побіжи до печенігів і приведи воїв». Невдовзі Варяжко сам поїхав до кочівників і підмовив їх битися з Володимиром. «І багато воював з печенігами на Володимира», — засуджуючи перебіжчика, повідомляв літописець [ІЗ. — С. 233]. Поступово переходячи до осідлості, печеніги почали тяжіти до Києва, найматися до нього на службу. Частина печенігів «підкочувала до самих кордонів Русі — на р. Рось і пішла на службу до руських (київських) князів,

Сторінки: 1 2 3