Найманці на службі київських князів - утворивши прекрасний військовий заслон від половців. Землі Поросся були віддані �...

Реферат - Найманці на службі київських князів

утворивши прекрасний військовий заслон від половців. Землі Поросся були віддані їм під пасовища» [14. — С. 6З]. У другій половині XI ст. вони перетворюються па васалів Русі, зобов’язуючись оберігати її південні кордони і брати участь у походах київських князів. Осідлих печенігів називали юрками, берендеями, чорними клобуками, тобто шапками або чорними ковпаками. У XI ст. на південних кордонах Русі були поселені значні маси кочівників, вигнаних половцями зі степів — торків, печенігів, берендеїв та ін. Їх називали «чорними клобуками». Вони несли прикордонну службу па величезних просторах між ріками Дніпром та Россю та брали участь у військових походах київських князів [5. — С. 8]. На відміну від Київської області, південна частина Чернігівщини у ХІІ ст. була досить щільно заселена чорними клобуками. Пороські кочівники, і передусім їхні вожді, виявляли значну активність у політичному житті, навіть іноді впливали на вибір того чи іншого претендента на київський стіл. На думку Б. О. Рибакова, за своїм станом чорні клобуки були близькі до служилого дворянства [15. — С.31]. У князя Ізяслава була велика дружба з чорними клобуками, їх він і привів до Києва в 114 р. проти київського князя Ігоря Ольговича [38. — C. І8]. Ізяслав «діяв швидко і рішуче, ... потай, намагаючись обдурити ворога різного роду хитрощами і відводами від справжньої мети свого плану, використовуючи для цього демонстрації у тих пунктах, куди треба було відвернути увагу ворога, і влаштовуючи засідки в зручних для несподіваного нападу пунктах» [38. — С. 23]. Військову міць Ізяслава підсилював його союз з угорським королем, його зятем, і з польськими князями. Не раз, жахаючи руське населення, Ізяслав Мстиславович приводив із собою угорські загони. Але він спокійно заявляв: «Я веду угрів… не на своїх людей, а на тих, хто мені ворог» [5. — С. 143]. Механізм розрахунку з угорцями за їхню участь у міжусобиці російських князів, на жаль, точно не встановлено. Це дає можливість деяким дослідникам вважати загони угорців радше союзниками, ніж найманцями у російських князів. У 1018 р. у князя Святополка, як і в 1033 р., були на службі німецькі найманці. У 1013 р. у київському поході брали участь 300 німецьких, імовірно, саксонських воїнів. Болеслав не був упевнений у силі одних польських загонів. Присутність німецьких лицарів сприяла зміцненню становища Святополка [16. — С. 93]. Пліч-о-пліч воюючи із супротивником, давньоруські воїни і найманці взаємозбагачувались знаннями військової справи, збройної культури, способів побудови бойового порядку, прийомів і способів ведення бою, основ військово-морського і військово-інженерного мистецтва. Дослідників різних часів вражала та швидкість, з якою військові і військово-технічні новинки середньовіччя поширювалися на величезних територіях, у народів і племен, здавалося б, майже нічим не зв’язаних один з одним. Багато в чому цьому сприяв дуже розвинутий вже тоді інститут найманства. Добре відомо, що в майбутньому його дуже широко використовували правителі і воєначальники найрізноманітніших держав і народів. І тому зовсім не випадково у відомій праці Г. Дельбрюка «Історія військового мистецтва» один з перших розділів був присвячений ним найманству як масовому явищу військової справи в середні віки.

Використана література

1 Базилевич К. В. Предисловие // Висковатов А. Краткий исторический обзор морских походов русских и мореходства их вообще до исхода ХVII ст. — М., 1946.
2 Бережинский В. Г. Вооруженные силы Киевской Руси // Народная армия. — 1992. — 22 февраля.
3 Бережинський В. Г. Війни Київської Русі з печенігами // Історичний календар, 1997. — К., 1996.
4 Бережинський В. Г. Війни Київської Русі з печенігами // Український історичний журнал. — 1996. — № 4.
5 Бережинський В. Г. Збройні сили княжої доби // Вартові неба. — 1995. — 10 червня.
6 Брайчевський М. Ю. Дослідження М. В. Ломоносовим історії древньоруської держави // Український історичний журнал. — 1961. — № 6.
7 Брокгауз Ф. А., Эфрон И. А. Энциклопедический словарь. — СПб., 1897. — Т. 20.
8 Военная история. — М., 1984.
9 Воскобойников В. Великий князь Владимир // Воин России. — 1998. — № 6.
10 Іванченко Л. І. Чернігово-Сіверська земля і кочівники в давньоруський час // Друга Чернігівська обласна наукова конференція з історичного краєзнавства (грудень 1988 р.). Тези доповідей. Вип. ІІ. — Чернігів—Ніжин, 1988.
11 Калина Т. М. Сведения Ибн-Хаукаля о походах Руси времен Святослава // Древнейшие государства на территории СССР. — М., 1975.
12 Каргалов В. В. Народ-богатырь. — М., 1971.
13 Котляр Н. Ф. Древняя Русь и Киев в летописных преданиях и легендах. — М., 1986.

Сторінки: 1 2 3