Реферат на тему:
Наростання кризових явищ у соціально-економічному і політичному житті України (друга половина 60 —середина 80-х років)
Чергова зміна курсу СРСР у жовтні 1964 р. відбувалась під гаслом подолання волюнтаризму і суб'єктивізму, досягнення стабільності у просуванні радянського суспільства шляхом, накресленим XXII з'їздом КПРС.
Ситуація склалась невтішна: виконання семирічного плану було зірвано, темпи приросту промислової продукції постійно знижувалися. Структура виробництва виявилась найгіршою і найвідсталішою серед промислово розвинених країн. Рівень життя населення почав погіршуватися. Дедалі більше коштів за рахунок села та соціальної сфери перекачувалось у важку та оборонну промисловість. Обіцянки партії щораз більшою мірою перетворювались на ілюзії. Аналіз обставин потребував негайних, рішучих економічних і соціальних перетворень.
Після усунення М. Хрущова знову було проголошено принцип колегіального керівництва. Правляча верхівка спочатку складалася з трьох осіб — Генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва, голови Ради Міністрів О. Косигіна і головного ідеолога партії М. Суслова. У 1965 р. до них приєднався М. Підгорний, який став головою Президії Верховної Ради СРСР. Діяльність групи вищого керівництва грунтувалася на необхідності зберегти колективну владу і контроль партійних органів за всіма сферами життя суспільства, забезпечити стабільне функціонування державних і політичних структур.
Наприкінці 1965 р. під керівництвом О. Косигіна почалась економічна реформа. Біля її джерел стояли харківський професор Є. Ліберман і група столичних технократів. Реформа спрямовувалася на поліпшення планування й посилення економічних стимулів у діяльності підприємств. Було скасовано раднаргоспи, натомість створено понад 40 загальносоюзних міністерств і відомств. На перших порах реформа дала позитивні результати. В управлінні виробництвом відновився галузевий принцип. Посилювалися стимулюючі механізми та госпрозрахунковий принцип, розширювалася самостійність підприємств. Але спроба застосувати економічні методи управління наштовхнулася на традиційні командно-адміністративні. Водночас виникли такі монополісти, як Державний комітет з цін, Державний комітет з постачання та ін. Міністерства так і залишилися "удільними князівствами", горизонтальні зв'язки на місцях були відсутні. У цих умовах радянська економіка поступово втрачала чутливість до науково-технічного прогресу. За такими показниками, як упровадження нових технологій, електронної техніки СРСР помітно відставав від світового рівня.
Негативні процеси відбувалися і в сільському господарстві. Здійснення деяких державних заходів сприяло розв'язанню лише окремих проблем: було підвищено закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, водночас знижувалися ціни на сільгосптехніку; збільшились капіталовкладення в аграрний сектор; у колгоспах оплату за трудоднями було замінено місячною заробітною платою. І все ж нова політика щодо села виявилася неефективною. У 70-ті роки сільське господарство серйозно відставало за рівнем технічного оснащення. Нераціонально використовувався головний засіб виробництва — земля. Як і раніше, діяли старі методи господарювання. Управління колгоспами і радгоспами часто здійснювалося в інтересах чиновників, а не виробництва. Залишалися невирішеними питання соціального розвитку села, його газифікації, теплофікації, водопостачання тощо.
7 жовтня 1977 р. було прийнято нову Конституцію СРСР, а 20 квітня 1978 р. — новий Основний Закон УРСР. Зафіксовані в цих документах декларативні положення значною мірою розбігалися з реальним життям. Так, за Конституцією УРСР 1978 р., останньою Конституцією, що діяла до прийняття Конституції незалежної України 1996 р., Українська РСР формально визнавалася суверенною радянською соціалістичною державою (ст. 68), але об'єднаною у єдину союзну багатонаціональну державу. Зазначалось також, що Українська РСР зберігає за собою право вільного виходу з СРСР (ст. 69), але не було передбачено механізму такого виходу, що також свідчило про формальний характер проголошеного суверенітету.
На початку 80-х років сільське господарство опинилося в критичному стані. Це потребувало вжиття невідкладних заходів. У травні 1982 р. пленум ЦК КПРС схвалив спеціальну продовольчу програму, розраховану на період до 1990 р. Проте й ця програма перетворень не могла зупинити наростаючої кризи в сільському господарстві, насамперед тому, що не вирішувала головної проблеми — відчуження селянина від землі. Державні та партійні органи України в дусі кращих традицій часів сталінізму почали звітувати про активне здійснення реформи в республіці. Насправді ж промислові підприємства зробили тільки перші спроби переходу на нові методи господарювання. Хоча завдання восьмої п'ятирічки було виконано з кращими, ніж у попередні роки показниками, загалом реформа особливо не поліпшила матеріального добробуту трудівників. Без відповідного наукового обгрунтування швидкими темпами почала розвиватися атомна енергетика. Потужні АЕС будувались у густонаселених та маловодних Південно-Західному й Південному економічних районах України, а в межиріччі Дніпра, Десни та Прип'яті ударними темпами, з порушенням технології будувалася сумнозвісна Чорнобильська АЕС. Створювались штучні моря на Дніпрі, зводилися найбільші в Європі Придніпровська, Зміївська, Бурштинська теплові електростанції та інші величезні новобудови, шкідливі для здоров'я людей.
Та навіть за цих умов промисловість України певною мірою нарощувала свій економічний потенціал. У 1985 р. порівняно з 1970 р. було значно більше виплавлено металу, вироблено електроенергії, виготовлено побутових товарів. Але технічний і технологічний рівень, якість виробленої продукції, як і раніше, залишалися низькими. Отже, в економіці України в ці роки залишалися застарілі інфраструктури, переважали паливні й сировинні галузі. А перетворення всіх найважливіших республіканських міністерств на союзно-республіканські урізало і без того невелику автономію України.
Надзвичайно складним було в цей період і становище в сільському господарстві. В Україні, населення якої становило 19 % населення СРСР, вироблялось 23 % загальносоюзного обсягу сільськогосподарської продукції. При цьому в Україні відчувалися перебої з продовольством, оскільки значна його частка вивозилася за межі УРСР.
Вкрай безгосподарно використовувалися земельні багатства України. За 1965-1985 рр. посівні площі республіки зменшилися більш як на мільйон гектарів. Внаслідок