Величезної шкоди землям України і всій її економіці завдав авантюрний курс державних і партійних органів на екстенсивний шлях землекористування, або на так звану меліорацію. Лише за 1971-1985 рр. найбільші вкладення в меліорацію в Україні становили 12 млрд крб., а середньорічна віддача не перевищувала 3-4 млн крб. Багато років влада приховувала і той факт, що меліорація принесла підвищену смертність у села на півдні України. Отруйність води, наприклад, Інгульської зрошувальної системи перевищувала гранично допустимі норми у 27 разів, а Дунайсько-Дністровської — у 50 разів. У занедбаному стані залишалися в ті роки соціальна й духовна сфери на селі. На середину 80-х років половина українських сіл не мали шкіл; у 34 % сіл не було амбулаторій; 30 % сіл не мали навіть клубів. За роки застою, тобто за 1965-1985 рр., з української землі зникли як непродуктивні близько 1500 сіл. Це стало однією з причин великої міграції сільського населення України. У середньому за рік у місто йшло 200-300 тис. осіб. Протягом 1966-1978 рр. з українського села виїхало 4,6 млн людей, в основному молоді.

Незважаючи на все це в сільському господарстві України сталися певні позитивні зміни. На кінець 1985 р. у республіці налічувалося 7363 колгоспи і 2273 радгоспи. Парк сільськогосподарських машин у 1985 р. складався з 445,8 тис. тракторів і 111,7 тис. збиральних комбайнів. Посівна площа в 1985 р. становила 32656 тис. га, у тому числі під зерновими — 16077 тис. га, технічними — 3669 тис. га, картоплею і овоче-баштанними — 2208 тис. га. У 70-ті роки посилилися міжгосподарська кооперація та агропромислова інтеграція, які охопили колгоспні й державні сектори. На селі було створено багато підприємств і об'єднань Укрміжколгоспбуду з виробництва та переробки кормів, виробництва яловичини, свинини, м'яса, птиці та ін. Вищий ступінь міжгосподарської кооперації та інтеграції сільського господарства з промисловістю становили агропромислові підприємства й об'єднання.

Однак ігнорування інтересів селянина, екстенсивний підхід до ведення землеробства призвели в середині 80-х років до погіршення становища в сільському господарстві республіки. Хоча навіть за таких умов вона виробляла чверть усієї сільськогосподарської продукції СРСР.

В Україні розроблялися соціальні заходи щодо підвищення рівня життя трудящих. Протягом 1965-1985 рр. середньомісячна заробітна плата робітників і службовців республіки збільшилась майже вдвічі, мінімальна — до 70 крб., підвищилась оплата праці й колгоспників. Підвищенню рівня життя людей сприяли також виплати із суспільних фондів споживання.

Однак за 1966-1985 рр. темпи зростання виробництва та поліпшення добробуту людей різко знизилися. За цей період на 22,5 % знизилися темпи зростання національного доходу, у тому числі на 19 % — за фондами споживання.

Вихід з цього становища центр вбачав у бездумному продажу за кордон дефіцитних природних ресурсів з наступною закупівлею продовольчих та промислових товарів. Причому більшу частину валюти, яку отримували за продаж природних ресурсів України, центр залишав собі.

Підвищувались індекси державних роздрібних цін на окремі товари народного споживання. Загальна вартість товарів порівняно із середньорічними цінами 1970 р. збільшилась у 1980 р. на 3 %, у 1985 р. — на 8 %. Органи влади всіх рівнів не вдавались до глибокого аналізу питання соціального становища людей. Склався залишковий принцип виділення ресурсів на соціальні потреби.

Водночас у роки застою широкого розмаху набули приписки на виробництві, хабарництво, казнокрадство, формування мафіозних структур і зрощування їх з державним апаратом. Особливо це торкнулося торгівлі та правоохоронних органів.

Помилки у сфері економічної політики, провал господарської реформи, нерозв'язані проблеми матеріального добробуту людей призвели до занедбання соціальної сфери життя України і наростання кризових явищ.

У другій половині 60-х років з наведених причин почалися зміни в соціальній структурі України. Чисельність населення України в 1960 р. становила 42,5 млн осіб, в 1985 р. — 50,8 млн осіб. А от чисельність міських жителів збільшилась з 19,9 млн осіб у 1960 р. до 33,2 млн осіб у 1985 р., відповідно за цей період сільське населення зменшилося з 22,6 млн до 17,6 млн осіб. Це, звичайно, негативно позначилося на стані сільського господарства і призвело до загострення побутових і продовольчих проблем міста.

У соціальній структурі українського суспільства відбувались і якісні зміни. У 1985 р. чисельність робітників становила 60 % усіх зайнятих у народному господарстві. Кількість колгоспників в УРСР зменшилась з 6,4 млн осіб в 1960 р. до 3,9 млн осіб у 1985 р. Протягом зазначених років кількість фахівців з вищою і середньою освітою збільшилась більш як у 3,5 раза й досягла чверті всіх зайнятих у народному господарстві. Збільшився й номенклатурно-бюрократичний апарат.

Л. Брежнєв, обійнявши посаду Генерального секретаря ЦК КПРС, поступово перестав глибоко вникати у стан справ у державі й сприяв реанімації сталінізму у зміненому, пом'якшеному вигляді, а також створенню культу своєї особи. В Україні вихваляння Л. Брежнєва почалося з П. Шелеста, а продовжилося В. Щербицьким, який змінив П. Шелеста в 1972 р. на посаді Першого секретаря ЦК КП України. Саме на період перебування при владі В. Щербицького, який у вересні 1989 р. у зв'язку з виходом на пенсію залишив цю посаду, припадає посилення боротьби з українським націоналізмом, який нібито розцвів у роки правління П. Шелеста. У квітні 1973 р. розгромній, але слабо аргументованій критиці було