ВРНГ (Вища Рада Народного Господарства), що втратив право втручання в поточну діяльність підприємств і трестів, перетворився в координаційний центр. Його апарат був різко скорочений. Тоді і з'являється господарський розрахунок, який означає що підприємства (після обов'язкових фіксованих внесків у державний бюджет) самі розпоряджаються доходами від продажу продукції, самі відповідають за результати своєї господарської діяльності, самостійно використовують прибутки і покривають збитки. В умовах НЕПу, писав Ленін, “державні підприємства переводяться на так званий господарський розрахунок, тобто по суті, у значній мірі на комерційні і капіталістичні початки”.

Не менш 20% прибутку трести повинні були направляти на формування резервного капіталу до досягнення ним величини, рівній половині статутного капіталу (незабаром цей норматив знизили до 10% прибутку доти, поки він не досягав 1/3 первісного капіталу). А резервний капітал використовувався для фінансування розширення виробництва і відшкодування збитків господарської діяльності. Від розмірів прибутку залежали премії, одержувані членами правління і робітниками тресту.

У декреті ВЦВК і Раднаркому від 1923 р. було записане наступне: трести - державні промислові підприємства, яким держава надає самостійність у виробництві своїх операцій, відповідно до затвердженого для кожного з них статуту, і які діють на засадах комерційного розрахунку з метою добування прибутку.

1.3. Синдикати.

Стали виникати синдикати - добровільні об'єднання трестів на засадах кооперації, що займалися збутому, постачанням, кредитуванням, зовнішньоторговельними операціями. До кінця 1922 р. 80% трестованої промисловості було синдиковано, а до початку 1928 р. усього нараховувалося 23 синдикати, що діяли майже у всіх галузях промисловості, зосередивши у своїх руках основну частину оптової торгівлі. Правління синдикатів обиралося на зборах представників трестів, причому кожен трест міг передати за своїм розсудом більшу або меншу частину свого постачання і збуту у відання синдикату.

Була проведена грошова реформа. Для стабілізації карбованця була проведена деномінація грошових знаків, тобто зміна їхньої номінальної вартості по визначеному співвідношенню старих і нових знаків. Замість таких, що знецінилися і фактично уже відкинутих обігом радянських знаків у 1922 р. був початий випуск нової грошової одиниці червонців, що мали золотий вміст і курс у золоті (1 червонець дореволюційним золотим карбованцям ,74 грамам чистого золота). У 1923 році були випущені інші радянські знаки, один карбованець яких дорівнював 1 млн. колишніх грошей і 100 карбованцям зразка 1922 року. У 1924 р. швидко витіснялися червонцями радянські знаки взагалі припинили друкувати і вилучили з обігу; у тому ж році був збалансований бюджет і заборонено використання грошової емісії для покриття витрат держави; були випущені нові казначейські білети - карбованці (10 карбованців1 червонцю). На валютному ринку як усередині країни, так і за рубежем червонці вільно обмінювалися на золото й основні іноземні валюти за довоєнним курсом царського карбованця (1 американський долар1,94 карбованця).[8;196]

Відродилася кредитна система. У 1921 р. був відтворений Держбанк, який почав кредитування промисловості і торгівлі на комерційній основі. У 1922-1925 р. був створений цілий ряд спеціалізованих банків: акціонерні, у яких пайовиками були Держбанк, синдикати, кооперативи, приватні особи і навіть деякий час іноземці для кредитування окремих галузей господарства і районів країни; кооперативні для кредитування споживчої кооперації; організовані на паях товариства сільськогосподарського кредиту, що замикалися на республіканські і центральний сільськогосподарські банки; товариства взаємного кредиту - для кредитування приватної промисловості і торгівлі; ощадні каси - для мобілізації грошових нагромаджень населення. На 1 жовтня 1923 р. у країні діяло 17 самостійних банків, а доля Держбанку в загальних кредитних вкладеннях усієї банківської системи складала 2/3. До 1 жовтня 1926 р. число банків зросло до 61, а доля Держбанку в кредитуванні народного господарства знизилася до 48%.[12;271]

2. СОЦІАЛЬНІ І ПОЛІТИЧНІ МЕТАМОРФОЗИ НЕПУ.

Уведення непівської суспільної моделі викликало зміну соціальної структури і способу життя людей. Уособленням нової економічної політики були яскраві, соціально різнорідні типи: червоні наркоми – недавні революціонери-підпільники і солдати; червоні директори – учорашні робочі і технічні фахівці; численна армія службовців різних контор, – «панянки» - колишні гімназистки і курсистки; прикажчики і дрібні крамарі; нарешті - селяни-одноосібники, що встають на ноги. Це був строкатий світ, де сусідили і взаємодіяли різні культури, кожна – зі своїми ідеалами, цілями, нормами поведінки.

Найбільш колоритною фігурою того часу була нова радянська буржуазія – “непмани”, “совбури”. Ці люди в значній мірі визначали обличчя своєї епохи, але вони знаходилися як би за межами радянського товариства: були позбавлені виборчих прав, не могли бути членами профспілки. У середовищі непманів стара буржуазія мала велику питому вагу (від 30 до 50% у залежності від роду занять). Інша частина непманів виходила із середовища радянських службовців, селян і кустарів. Зв'язана непманська буржуазія була як з приватно-, так і з державно-капіталістичним укладом. Через швидку оборотність капіталу основною сферою діяльності непманів була торгівля.

Скасування закону про загальну трудову повинність у 1921р. дала можливість зайнятися підприємництвом. Швидко стали наповнятися полки магазинів товарами і продуктами. У багатьох містах були відкриті “Торгсини”, де можна було купити дорогі речі, але тільки за золото й іноземну валюту. Люди самі відривалися свої скарби і несли приховані коштовності в “Торгсини”.