Реферат на тему:

Ногайське козацьке військо: передумови і процес формування 

Історія іррегулярних військових формувань Південної України останньої чверті XVІІІ – на початку ХІХ ст. і до сьогодні залишається благодатним ґрунтом для наукових спостережень. Не залишилися поза увагою й ті козачі війська, що утворювалися з середовища мусульман-“інородців”, у тому числі і з числа татарського населення Криму [26. 39; 87-88]. Окремі етнічні групи тюркського походження у складі російських козачих військ, зокрема нагайбаки (хрещені ногайці), також становили предмет наукового зацікавлення. Однак тема ногайського козацького війська спеціально не розглядалася, залишаючись на периферії таких “стратегічних” тем як “Росія у вирішенні Східного питання” чи “колонізація Південної України”.

Ногайське козацьке військо проіснувало недовго і було скасовано ще перед тим як завершилося його формування. Але ті складні та суперечливі процеси, що відбулися у ногайському суспільстві за такий короткий проміжок часу (липень 1801 – листопад 1804 рр.) виявили достатньо парадоксальну ситуацію, коли більшість ногайської людності, котра ще на початку XVIII ст. славилася своїми войовничими настроями та міцно трималася кочівницького побуту, на початку ХІХ відмовилася бути військовою верствою та виявила бажання перейти до землеробського стану.

В історичній літературі зазначений парадокс, не знайшов адекватного пояснення. А. Скальковський у своїй статті “О ногайских колониях в Таврической губернии” всіляко вихваляв заходи російського уряду щодо ногайців, підкреслюючи його цивілізаторську місію. У своїх висновках відносно ногайського козацького війська він став на офіційній точці зору, сформульованій на момент скасування війська у 1804 р. Він зазначав, що: “воинское звание, к которому назначили ногайцев вовсе не было свойственно этим ордам, умевшим действовать дикими толпами … в наездах и грабежах, а не в трудной постоянной казачьей службе” [34; 381]. Сам же факт утворення війська розглядався як особиста авантюра тодішнього “начальника ногайських орд” Баязет-бея. Шкідливість цієї авантюри, за думкою А. Скальковського, полягала в тому, що вона затримала початок справжнього “опікування” над ногайцями російським урядом, чим було змарновано час, який можна б використати для важливих господарських перетворень та цивілізування цього “варварського” народу [34; 380-382]. Разом з тим, праця А. Скальковського, побудована на документах Архіву Коша Нової Запорозької Січі, матеріалах архіву Новоросійського генерал-губернаторства (багато справ якого було втрачено) та інших джерелах, містить різноманітні статистичні данні, а також цінні відомості щодо міграцій ногайців наприкінці XVIII ст., та політики російського уряду по відношенню до них.

Дослідження О. Сергеєва “Ногайцы на Молочных водах” [33; 1-144] ґрунтується на матеріалах Ногайської експедиції (канцелярії). Водночас, у висвітленні питань щодо ногайських міграцій, “авантюрних планів” Баязет-бея та “просвітницького” спрямування політики царського уряду щодо ногайців О. Сергеєв йде шляхом А. Скальковського і не відступає від висновків офіційних документів. Так, він висловлює тези про мирний характер кочування ногайців на р. Кубань з початку 1770-х до осені 1783 р., констатує особливу роль Баязет-бея у виконанні доручень кн. Г. Потьомкіна стосовно переселення орд до річки Молочної, припускаючи, що саме ця обставина визначила його призначення ногайським начальником і таке інше.

На дослідженнях О. Варнеке відбилися стереотипи іншої доби, коли серед молодих вчених-марксистів була поширена концепція торгівельного капіталізму М. Покровського. Так, зокрема, цей автор вказував, що залучення ногайців до європейської торгівлі призвело до руйнації їх традиційного ладу, спричинило соціальну диференціацію та розгортання капіталістичних відносин [11; 157]. Баязет-бей оголошувався героєм “первісної акумуляції капіталу”, а створене ним козацьке військо розглядалося як якісно новий засіб здійснення експлуатації ногайського населення “новими багатіями”, котрі поривали з традиційним родовим ладом [11; 159-160]. Але такий підхід залишає без відповді питання, чому виступ (“класова боротьба”) проти цього бея-нуворіша та відданих йому мурз очолювали ті ж самі мурзи, причому деякі з них належали до більш знатних родин, ніж родина Баязет-бея. Досить суперечливим є твердження що “з заможних ногайців починає виростати торговельна буржуазія, що домагалася скасування бейської влади із заміною її російським урядовцем і позбавленням мурз … всякого політичного впливу” [12; 146]. Баязет-бей (уособлення народжуваної буржуазії, за О. Варнеке) справді прагнув позбавити мурз самостійного політичного значення і перетворити їх на своїх підданців, але ж він зовсім не відмовлявся від своєї бейської влади з усіма її традиційними атрибутами та методами панування, не дивлячись на всі пожалувані йому російські чини та нагороди. Та й сама експлуатація простолюду здійснювалася у традиційних формах толоки, підводної повинності та інших зобов'язань, які звичайно накладалися ногайською та кримською знаттю впродовж XVII – ст. Зв'язок такої експлуатації із зовнішньою торгівлею також не виявляє специфічних ознак капіталістичних відносин чи процесу первісного нагромадження капіталу. Ще в XV – І пол. XVI ст., коли існувала єдина Ногайська Орда між ріками Волгою та Яїк, ногайська аристократія активно залучалася до міжнародної торгівлі й сама виступала в якості крупних торгівельних агентів [15; 15. 27; 48-64].

У праці О. Дружиніної простежується методологічно більш виважений погляд на цю проблему. Зокрема вказано, що на поч. ХІХ ст. відбувається лише феодалізація первісно-родової аристократії у тісному зв'язку із процесом осідання кочовиків, але ж ніяк не перехід ногайської верхівки на рейки капіталістичних відносин [13; 121-122]. Цінним здобутком авторки була спроба визначити юридичний статус ногайців та відобразити еволюцію цього статусу наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст. як руху від статусу іноземних колоністів до статусу державних селян при “фактичному збереженні своїх колишніх соціальних відносин” [13; 126]. Однак інерція формулювань А. Скальковського відчувається у висновках і цієї дослідниці, зокрема, в тезах щодо неспроможності ногайців до козацької служби