Рапорти та донесення Баязет-бея дають можливість припустити, що при ньому постійно перебував загін, який складався із декількох сотень озброєних козаків. Вони використовувалися для виконання різних доручень ногайського начальника. Ще раз звернемо увагу на те, що “на первои случаи для вооружения двухсот козаков и на одеяние [Баязет-бей] собрал на каждого по сороку рублеи” [6; 21], в той час як решта козаків забезпечувалися за окремими розкладками: на обмундирування 40 і на зброю 20 руб. Погодимося в цьому контексті з О. Варнеке, що Баязет-бей “отримав збройну силу, спираючись на яку він ставав фактично самовладним правителем ногайців” [11; 159].

Безпосередню опору влади Баязет-бея становили мурзи Єдисанської орди, багато яких мали з ним родинні зв'язки. Для єдисанських мурз служба в кінних полках надавала можливість закріпити свій високий соціальний статус в ногайському суспільстві та відкривала шлях до отримання чинів російського дворянства. Єдисанець Баязет-бей Султан Мурат-беїв мав своїм родичем полкового осавула Давлет-мурзу Мамбетова сина Мурат-беїва, який належав до мурз “бейського покоління”, за указом від 7 серпня 1801 р. отримав чин колезького регістратора [6; 35. 2; док. 20, 77]. В лютому 1801 р. Давлет-мурза отримував доручення від Баязет-бея під час обговорення питання переселення бессарабських ногайців до р. Молочної [5; 11]. Син Баязета Кокша-бей ще у 1791 р. мав чин капітана та займався переводом окремих ногайських сімей із Кубані до р. Молочної [5; 49]. До бейського покоління належав полковий осавул Смаїл-мурза Султан Мурат-беїв, котрий не мав дворянського чину. Джиєнгіяз Ніязов та Мустафа Челібій Джієнальський отримали чини колезьких регістраторів та претендували на посади сотників у новостворюваному козацькому війську [2; док. 20, 77]. Особливою довірою Баязет-бея користувався титулярний радник Татаринов, “сочинявший все бумаги” ногайському начальнику. Татаринов супроводжував в усіх важливих випадках свого начальника. У козацькому війську він сподівався зайняти посаду полкового командира [6; 43зв.]. На решту військових посад претендувало ще 26 мурз, середній вік яких становив 25-40 років [2; док. 20, 77].

Не лише в середовищі єдисанських мурз виявлялася підтримка заходам Баязет-бея. Віце-губернатор Шостак зазначив наявність інших “приверженных ему и находящих в том свою пользу” [6; 43]. За думкою херсонського військового губернатора Розенберга “Баязет-бей, желая удержаться при своей власти, конечно не упустил воспользоваться случаем в утверждении, по крайней мере, приверженных себе, чтоб оставались при козацком их состоянии” [6; 51зв.]. Серед таких “приверженных” знаходимо юз-баши, котрі представляли владу бея в ногайських аулах, а також серед окремих стариків (аксакалів або старійшин), мулл та кадіїв.

Не дивлячись на всі нагороди, ранг колезького радника та чин полковника, пожалувані від російського уряду, Баязет-бей у повсякденному побуті поводив себе як звичайний східний правитель: завжди виїздив у супроводі великої свити своїх “підданих”. Він не знав російської мови та під час офіційних зустрічей користувався послугами перекладача. Англійка Марія Гатрі, яка у 1795 р. проїздила причорноморськими степами, записала враження одного італійського комерсанта про ногайського начальника: “глава ногайців Beyazet-Beg (тобто князь (prince) Beyazet) живе життям, подібним до своїх скіфських предків, головним чином вживаючи в їжу молоко та приготований з нього кумис (що становить їжу, вино і міцний напій (brandy) татар) з м'ясом овець, одягається на простий манір кочовиків пустелі” [41; 48]. Однак, продовжує мандрівниця, він зустрічає європейців за зовсім іншими правилами, догоджаючи їх “європейському смаку”. Спеціально для цього він тримав куховарів, котрі, як здавалося Баязет-бею, вміли готувати французькі страви.

У 1803 р., перебуваючи у Москві, Баязет-бей взяв до себе на Молочні Води доньку померлого статського радника Алфера Франца Марфу Францеву “по ея согласию и с ведома начальства…единственно для устройства и заведения в доме … европейского порядка” [6; 35]. Згодом виявилося, що вона стала жінкою Баязет-бея, залишила християнське сповідання та прийняла іслам. Для послуг дружині ногайський начальник придбав 4 кріпосні дівки, які також змінили релігію. Є відомості, що й інші християни, “оставя свои закон проживают как в доме его [Баязет-бея], … так и в ауле Единохте, под татарскими наименованиями” [6; 37].

Незнання російської мови аніскільки не завадило Баязет-беєві добре відчувати настрої вищої російської бюрократії, знаходити різноманітні способи впливу на рішення чиновників різних рівнів та отримувати від того максимальний зиск. Таврійський губернатор Д.Б. Мертваго однозначно називав Баязет-бея: “плутом … Всех начальников подарками, подлостями и всем чем можно улещавший” [25; 190]. Баязет-бей підтримував тісні стосунки з деякими важливими чиновниками, зокрема з херсонським військовим губернатором Розенбергом. Зрозуміло, що вказані якості ногайського начальника прислужилися йому й під час поїздок до Санкт-Петербургу та Москви для отримання царських милостей.

Першою важливою зміною в кочовому побуті ногайців стала побудова, згідно “рекомендацій” російських властей, постійного селища — аулу Єдинохта. Тут же розташовувався штат чиновників ногайської експедиції, у складі якого на той час вже були письмоводитель, підканцелярист, писар від ногайців, перекладач. При експедиції постійно перебували три представники від ногайського народу, яких обирали в ордах для представництва їх інтересів перед беєм. М. Гатрі вказував, що Beyazet Beg “мешкав у невеличкому глиняному містечку … при озері та річці Bolotchik'' [41; 48], тобто при місці впадіння р. Молочної в Молочний лиман. До аулу Єдинохта