На час інспектування ногайських земель у 1804 р. населення цих аулів порівняно з іншими ногайцями було більш схильним залишитися козаками, хоча “не из усердия к службе, но единственно по приверженности к Баязет-бею” [6; 44зв.]. Певне уявлення про походження цієї категорії населення (“негоры и ногайцы, живущие еще у предков в роде подданных”) дає співставлення їх із аналогічними соціальними групами у астраханських ногайців. Так, табунний голова Абдикерим Ішеєв розповідав, що його батьку “от предков его родства мурз и табунных голов наследственно…достались дворовые люди, по древнему наименованию разумеются емеки, от колена людей разного рода, приобретенные в древние времена, когда еще предки … не быв во всероссийском подданстве, и по междуусобным браням в плен [попавшие], как то: лязгиры (лезгины), чеченцы и тому подобное” [12; 82].

Вірогідно, саме населення (774 особи чол. ст.) цих трьох аулів, належних до Єдинохти та особисто Баязет-бею, утворювало та забезпечувало для нього збройний загін у кількості двох сотень.

Потрібно думати, що заснування аулу Единохти призвело до відмови частини ногайської знаті від постійного кочування. Вона звикає до комфорту і розкоші, побуту російського дворянства. Проте це були чи не єдині елементи “європейської культури”, засвоєні кочівницькою аристократією, яка лише зовні вдавала свою “європейськість”, фактично залишаючись традиційними східними володарями. Комфорт багатого життя забезпечувався за рахунок різноманітних податків і поборів, котрі накладалися на простолюд. Причому податки не розподілялися рівномірно між усіма ордами, а найбільшою мірою накладалися на Єдичкульську орду. Так, під час інспекційного об’їзду Нестроєва єдичкульці заявили, що Баязет-бей щорічно брав з кожного господаря з врожаю хліба десяту частину, з овечих отар від сорока одну, зі стад великої рогатої худоби від однієї до трьох в залежності від чисельності стада, також сороковий рубль від отриманих грошей. На свято курбан баїрама, коли ногайці ріжуть овець і віддають шкури мулам, Баязет-бей привласнив їх на суму, як засвідчили єдичкульці, до 1500 руб. [6; 26зв.]. З нагоди приїзду доньки ногайського начальника було зібрано в якості подарунків худоби на 1250 руб. [6; 21-21зв.]. В той же час ногайці аулів Єдисанської та Джембуйлуцької орд заявляли, що на них не накладалося подібних поборів [2; 27-28]. Коштами на утримання козацького війська, що стягувалися з населення усіх трьох орд, Баязет-бей розпоряджався без усякого обліку і звіту. Існували й інші “способи збагачення”, що характеризують ногайського начальника як далеко не чесного адміністратора.

На початок ХІХ ст. намагання Баязет-бея утворити під ширмою козацького війська самоврядне “ногайське князівство” сприймалося ногайцями (передусім мурзами Єдичкульської орди) як претензія на узурпацію влади. Виступи ногайців проти Баязет-бея та запроваджуваного ним козацького війська чинив не лише простолюд сам по собі, пригнічений “феодальним (або “торгівельно-капіталістичним”, за Варнеке) гнобленням”. Самі ж мурзи, здебільшого родова знать Єдичкульської орди, претендуючи на більшу знатність роду, намагалися будь-якими засобами відсторонити Баязет-бея від влади. Тому першорядну причину повстань ми бачимо не в класових суперечностях — ногайське суспільство ще зберігало відносну соціальну однорідність і не знало істотної майнової диференціації, — а, швидше, в мотивах політично-владних суперечностей між ордами в цілому та між окремими групами ногайської знаті зокрема. Їх загострення відбувалося за умов переривчастості політичної традиції, порушення ієрархії родів, відсутності княжої династії, визнаної усім народом, як це було в середньоазіатських ханствах, що увійшли до складу Росії. В свою чергу, конкретна політична ситуація на початку ХІХ ст. суттєво відрізнялася від часу розпаду Золотої Орди, коли воєначальник Едигей спромігся заснувати ногайську державу та закріпити за своєю родиною статус княжої династії.

12 лютого 1797 р. Баязет-бей подав катеринославському губернаторові М.М. Бердяєву скаргу на ногайців Єдичкульської орди, що виходили з-під його контролю. Найшановніші єдичкульські мурзи, в свою чергу, подали Бердяєву скаргу на Баязет-бея ”от имени всего Едичкульского общества”, вказавши причини, “принуждавшия их показать ... неудовольствие” [2; док.15, 73-74]. Єдичкульці звинувачували Баязет-бея у незаконних податках на суму 45 тис. руб. Катеринославський губернатор доручив Мелітопольському повітовому суду розглянути справу взаємних претензій між ногайським начальником та всією Єдичкульською ордою. Ногайський начальник був змушений дати єдичкульцям зобов’язання на виплату шести тисяч руб., але згодом розписку відібрав і від виплати відмовився. Коли ж справа набула загрозливого напрямку, губернатор зважився “прекратить силою своей должности все безпорядки и разстройства” [2; док. 15, 73-74. 6; 20зв.]. Баязет-бея виправдано і визнано, що своє управління він чинив за “мусульманським законом”, не знаючи російського. Ногайців, не задоволених таким рішенням “утихомирили” донські козаки [11; 160]. Бердяєв обмежився попередженням Баязет-бею, щоб він здійснював управління підвладним народом “благоснисходительным образом ... не доводя его к разстройке” [2; док. 15, 73].

Наступний виступ єдичкульців відбувся у 1803 р., цього разу до них залучилися ще й джембуйлуковці. Очікуючи приїзд губернатора Беклешова, Баязет-бей 17 серпня виїхав його зустрічати і наказав юзбашам поставити коней від ногайців, що і викликало заворушення. Повсталі кочовики, очолювані єдичкульським Кара-мурзою, побили посланців Баязет-бея та оточили його табір. 18 серпня Кара-мурза за підтримки юзбашей Корали та Карамбета проголосив свою владу над ордами і