Дії таврійського губернатора стосовно ногайців викликали роздратування Розенберга. 18 липня він попередив Мертваго, “чтоб до времяни окончания дела о нагайцах скромнее по другим делам действовать”. Того ж дня він звітує міністру внутрішніх справ В.П. Кочубею, що Баязет-бея вже відкликано до Херсону, а на Молочні Води для проведення розслідування був відряджений таврійський віце-губернатор А. Шостак, якому доручено було вести справу замість самоуправного губернатора Мертваго. Шостаку вдалося зібрати підписи ногайців 41 аулу, які виявили бажання “быть попрежнему земледельцами” за виключенням мешканців Єдинохти, які все ще трималися переконання залишатися вірними Баязет-бею козаками [6; 44зв.].

У свою чергу, Мертваго, користуючись відсутністю Баязет-бея в Єдинохті, наказав вислати Марфу Францеву, котра, прийнявши іслам, жила в будинку ногайського начальника, до катеринославського архієпископа [6; 33-37]. 5 вересня Розенберг знову доносить Кочубею, що недбале виконання своїх обов’язків з боку Мертваго загрожує викликати заворушення серед ногайців, оскільки відряджені у червні від нього чиновники насильно примушували кочовиків давати свідчення. З свого боку і Баязет-бей скаржився на цивільного губернатора за особисті утиски і грубе поводження чиновників з його підлеглими [6; 50-51зв.]. Зрештою, Розенберг приїхав в Сімферополь для з’ясування відносин з Мертваго. “Встреча наша была настоящая баталия словесная”, згадував Мертваго [25; 191], “открылось, что он взял на себя исполнение о преобразовании ногайцов без всякого сношения со мною … как и по другим делам привык он сам собою распоряжать”, доносив Розенберг [6; 52зв.].

У той же час в міністерстві внутрішніх справ розглядався проект таврійського цивільного губернатора стосовно перетворень, які слід провести у ногайців. Згідно проекту передбачено розселити кочовиків уздовж великого тракту, що дало б можливість російській адміністрації постійно наглядати за ними та енергійними засобами осаджувати на землю, заборонивши кочування. Ногайська територія заново обмежовувалася, розподілялася на волості, а по частині кримінальних справ на неї поширювалася дія Мелітопольського земському суду. Для самих же ногайців, тепер вже як для казенних поселян, встановлювався порядок волосного управління. Експедиція ногайських орд скасовувалася, замість неї запроваджувався Ногайський словесний суд у складі ногайських виборних суддів, котрі займалися справами, що не потребують “производства канцелярского порядка”. Встановлювалася посада пристава, яку посів російський чиновник, котрий щонеділі звітував губернському уряду про все, що відбувається на землі ногайців, “входя во все подробности до экономической части касающиеся” [6; 40-42].

Таким чином, проект Мертваго передбачав більш жорсткий і інтенсивний порядок руйнації традиційного ладу ногайців. Зрештою зауважимо, що формулювання “первобытное земледельческое состояние” розглядалося ногайцями як новий юридичний статус, який би увільнив їх від обтяжливого управління Баязет-бея та утримання запровадженого ним козацького війська, але ж ніяк не згода на швидкий перехід від кочування до осілого життя. Проте російський уряд покладав в нього інше, близьке до буквального значення.

Втім, урядом був прийнятий проект, представлений А. Розенбергом. Визначалися функції пристава ногайських орд, котрий “безъотлучно при них будучи безсменным, гораздо удобнее может вникать во все подробности”, “найти и лучшаго на оное место человека … дабы надзор его за ногайцами не походил на тот, каковый поныне был со стороны Боизет бея”. Перехід ногайців до осілості повинен, на думку уряду, поступовим, “ибо перемена кочевой жизни на постоянную не может … не произвесть некоторых огорчительных чувстваний”. Наводилося спостереження за ходом осідання багатьох кочових народів. Хоча перший крок полягав в тому, щоб побудувати з лампачу і покрити очеретом зимівники для худоби. Місця для будівництва визначалися губернським начальством, з тим, щоб вони не були на великій відстані один від одного і розташовувалися при зручних урочищах. Вважалося, що при зимівниках для худоби незабаром повинні були виникнути і стаціонарні житла кочовиків. Для тих, хто зразу виявляв бажання осісти поселеннями, місцеві уряди мусять надавати всіляку допомогу. Помічено також: “убогие … скорее других могут склонены быть к постоянному водворению” [6; 48-49].

Однак, кочовики бачили для себе мало корисного в новому устрої, не дивлячись на всі спроби чиновників переконати їх у перевагах осілого способу життя і обіцянки державної допомоги. Протягом жовтня 1804 р. мали місце стихійні спроби ногайців масово виїхати до Туреччини. Багато їх зверталося за отриманням закордонних паспортів і за безцінь розпродавало своє майно [33; 24]. Запідозривши в якості збудника цього руху Баязет-бея, Розенберг відкликав його до Херсону, а на його місце 18 листопада призначив приставом полковника Тревогина. 20 листопада приставу наказано розпочати вилучення зброї у ногайців [2; док. 25, 82-83], яке тривало до травня 1805 р. Ногайці здавали зброю в майже зіпсованому стані: “некоторые пистолеты и ружья сломаны и ржавиною переедены”; грошова оцінка “козацкого орудия” встановила вкрай низьку його вартість [2; док. 31, с. 85]. Наявний факт недбалого зберігання зброї і, можливо, навмисного її псування ще раз вказує на незацікавленість основної маси ногайців в існуванні ногайського козацького війська. Ногайські кінні полки припинили своє існування не будучи остаточно сформовані.

18 березня 1806 р. таврійський губернатор Д.Б. Мертваго через пристава Тревогина наказав Баязет-бею залишити ногайські землі і виїхати до р. Дон, де йому було визначено місце перебування. Останньому ногайському начальнику