Традиції військової служби, безумовно, залишилися в пам'яті ногайців, поселених у 1790-х роках при р. Молочній. Це особливо стосується чоловіків віком за 50 років. На основі цієї пам'яті формувалося уявлення про можливі різновиди військової служби на поч. ХІХ ст. Однак у свідомості чоловіків, котрим було по 20-40 років більше закріпилися події останнього тридцятиліття XVIII ст., коли відбулося переселення ногайців з обжитих територій Північного Причорномор'я до степів північно-західного Передкавказзя. Тоді внаслідок нові хвилі міжродових воєн, роздробленості та хаотичного розсіяння ногайців по величезній території губилися останні рештки традиційного політичного і соціального ладу, етнічна самоідентифікація окремих груп цих кочовиків.

Під час війни 1768 – рр. з Туреччиною російське командування намагалося відселити ногайців якнайдалі від театру військових дій. Позбавлені можливості вибирати, ногайці досить швидко пристали на пропозиції російських агентів щодо переселення у східному напрямку. Характерно, що ще перед початком війни у 1768 р. єдисанці та буджаки підняли повстання проти ханських сераскерів, і тільки обіцянка великої здобичі змусило нагайців призупинила повстання та взяти участь у поході 1769 р. на терени Російської імперії разом із Крим Гірей-ханом [40; 33]. Ногайські орди, після укладення союзу з російським командуванням, спершу розташували на степовому лівобережжі Дніпра, а з лютого 1771 р. їх вирішено перевести до прикубанських степів.

Проекти щодо подальшої долі ногайців у російських урядових колах формулювалися з урахуванням перспективи розриву васального зв'язку між Кримом та Туреччиною, перетворення Кримського ханства на підконтрольну Росії територію, а згодом остаточної його інтеграції до складу Російської імперії. Серед цих проектів розглядалася можливість створення окремої “Ногайської області” лише як “запасного варіанту” на той випадок, коли виникнуть складності з міжнародним визнанням “незалежного” Кримського ханства або протурецькі сили отримають перевагу на території півострова. Але навіть в останньому випадку, проголошений у цій “області” хан - обов'язково представник династії Гіреїв — мусить претендувати на ханський престол в Криму, а ногайські мурзи повинні автоматично визнати його своїм сюзереном і не утворювати окремих політичних одиниць [23; 8-9, 21; 187].

Характерно, що жодний з ногайських мурз на цей час не виставляв претензій на ханський чи княжий (бійський) титул в такій “Ногайській області”. На початку переселення ногайців у російського командування виникла потреба мати одного уповноваженого від ногайців в особі буджацького Джан-Мамбет-бея (а тому й добиватися від інших ногайських розгалужень його визнання). Такий уповноважений сприймався як представник і “начальник” ногайського народу, а не як його династичний господар. В подальшому лише Шагін-Гірей, колишній єдисанський сераскер і майбутня російська креатура на кримському престолі, був визнаний ногайськими “начальниками” в якості “правителя” ногайських орд [21; 188-189]. Після закріплення Шагін-Гірея на ханському престолі в Криму російський уряд розглядав ногайців як ханських підданців. Ногайськими сераскерами на Кубані стали брати Шагіна — Арслан, Газі та Батир, ним же призначені. Причому Арслан Гірей-султан скоро позбавив Джан-Мамбета почесного титулу бея, наданого йому Шагін-Гіреєм, і О.В. Суворов був змушений клопотатися перед П. Румянцевим про повернення зазначеного титулу цьому давньому російському приятелеві [21; 206-208].

Ногайцям довелося відчути плоди реформаторської діяльності останнього кримського хана Шагін-Гірея. Після закріплення на ханському престолі у 1777 р. він розпочав військову реформу, наміряючись створити 20-тисячну модернізовану армію, що формувалася за російським зразком. Її основу мусила становити ханська гвардія бешлеїв (beslis). До армії мобілізовувався 1 рекрут від 5 домоволодінь, які в подальшому мали забезпечувати його озброєнням та кіньми. Істотною новиною в задумах останнього кримського хана було те, що мобілізація здійснювалася не одноразово, як це було раніше. Передбачалося, що вояки тепер вже будуть задіяні на регулярній службі, матимуть однотипну зброю та стандартний військовий одяг, пройдуть через систематичні тренування, як це було прийнято в європейських арміях [40; 86-87]. Повстання обурених новаціями правовірних-мусульман перекреслили здійснення таких задумів. Однак наприкінці 1778 р. Шагін-Гірей почав набір нової гвардії вже з числа ногайців, що кочували вздовж р. Кубані. Зібрати військо кількістю більше 1 тисячі чоловік та призвичаїти його до європейських зразків військового вишколу Шагін-Гірею так і не довелося: у 1783 р. Крим було остаточно приєднано до Росії, а інститут ханської влади скасовано [40; 117].

Водночас із визнанням ханських прерогатив над степовими ордами російський уряд запроваджував безпосереднє колоніальне управління ногайцями. Ще у березні 1771 р. Катерина ІІ наказала генералу Щербиніну (йому було доручено наглядати над ногайцями) утримувати при ордах “нарочного человека” з числа штаб-офіцерів чином не нижче майора. Останньому надавалася невелика військова команда та доручалося взяти в аманати (заручники) 2-3 знатних мурз [21; 174]. Згодом до кочовищ ногайців на Кубані направлена військова команда на чолі з офіцером Стремоуховим та приставом Павловим [23; 16-17], а з 1 серпня 1774 р. головним приставом при ногайцях став підполковник І.М. Лешкевич, підзвітний коменданту фортеці св. Димитрія Ростовського. Пристав, який перебував у Єйському укріпленні, мав у розпорядженні експедицію (канцелярію), що займалася судово-адміністративними справами ногайців [33; 14]. Російський уряд визнавав цю територію ногайською лише номінально і заохочував для переселення до Прикубання козаків, російських селян, греків і албанців. Вже у 1778 р. Лешкевич клопотався про спорудження православної церкви в Єйському редуті на противагу існуючим там мусульманській мечеті та вірменській церкві [24; 889].

Відразу після ліквідації Кримського ханства у 1783 р. пристав І. Лешкевич отримав наказ привести ногайців до присяги на підданство російській імператриці, при цьому він заручився сприянням “головного начальника усіх ногайських орд”