Прямі відомості про Халіль-аги-ефенді містять документи ногайської експедиції. 24 грудня 1790 р. Потьомкін наказав Халіл-агі (так вказується ім’я в документі) з підвідомчими йому ногайцями Єдисанської та Джембуйлуцької орд “взять пребывание от крепости Петровской к Молочным Водам”. Ногайці різних орд, що прибували з-за Кубані тієї ж осені, також доручалися його відомству. На той час Халіл-ага вже був надвірним радником. При ордах перебував канцелярист Іван Штукарьов, якому пожалувано чин прапорщика і наказано залишитися під командою Халіла-аги [2; док. 1, с. 68]. У відомстві Халіла-аги створювалася експедиція на зразок єйської в складі 6 словесних суддів та кількох канцеляристів [33; 15-16].

Обставини смерті Халіль-аги-ефенді невідомі. Ймовірно, між ним та Баязет-беєм були ворожі відносини ще з часу перебування при р. Кубань. Вперше ім’я єдисанського Боязет-мурзи, як нам відомо, вказується в подіях осені 1782 р., коли він зі своїми братами Кудекетом та Солтаном відігнав з аулів Джембуйлуцької орди Кашадур і Шекле 15 табунів (“косяков”) коней та намагався перейти на Кубань. Для їх переслідування Халіль-ага-ефенді направив загін з 200 ногайців на чолі з Нурадин-мурзою [21; 223]. О. Варнеке подає відомості, що Баязет-бей був “сыном простого мурзы, пасшего мирской лошадиный табун” [11; 159]. Справді, серед підвладних Баязет-бею мурз були мурзи “родом превосходнее” ніж він [6; 23]. Однак, не слід розуміти цей вираз буквально, оскільки вислів “чобан” часто вживався кочовиками для лайливого приниження людини, навіть коли вона мала високий соціальний статус. Так побічній гілці кримських Гіреїв Чобан-Гіреям було відмовлено у законних підставах займати ханський престол. Крім того, Баязет-бей мав численних знатних родичів серед тих ногайців, котрі залишалися в турецьких володіннях. Отже, ми не маємо підстав вслід за Варнеке виводити походження Баязет-бея з соціальних низів, хоча мусимо визнати, що він не належав до найповажніших ногайських фамілій.

Відносно призначення Баязет-бея начальником ногайських орд нам вдалося виявити один документ під назвою “Перевод с листа данного на татарском языке от генерал майора таврического губернатора … Жегулина”, датованого 28 вересня 1791 р. Цей документ перебував серед решти паперів, зібраних вищими установами під час утворення ногайського козацького війська, його написано почерком, яким писалася решта паперів Баязет-бея і виправлено іншою рукою чорнилом іншого кольору. З нього довідуємося: “светлейший князь, гетман, etc.” Г.О. Потьомкін наказав таврійському губернаторові С. Жегуліну поставити на чолі молочанських ногайців єдисанського Баязет-бея “за известную всемилостивейшей государыне его верную и усердную службу”. В цьому документі він називався “полным начальником” над ногайцями [5; 51]. В документах ногайської експедиції ім'я начальника Єдисанської, Єдичкульської та Джембуйлуцької орд Баязет-бея вперше зустрічається в документах під 6-м червня 1793 р. [2; док. 4, с. 69].

За версією Баязет-бея, на початку січня 1793 р. його викликали до Санкт-Петербургу для “представления Е.И.В.” [5; 50]. Але, будучи в столиці, він, через хворобу так і не потрапив на прийом імператриці і тому “без получения желаемой было мною ногайцам привилегии уехал, толко с обнадеживанием от князя Зубова что все просимое мною для ногайцев доставлено мне будет чрез таврического губернатора”. У 1794 р. Жегулін викликав Баязет-бея до себе в м. Акмечеть (Симферополь) і, зібравши представників від кримських татар, зачитав, мовляв, царський указ, що затверджував Баязет-бея “полным начальником” над ногайцями, “и притом без всякого документа … словесно утерждал меня … и потому я на начальство документа, и оные ногайцы привелегии никакой по сие время не имеют”, — писав Баязет-бей у червні 1801 р. [5; 49зв.].

В архівах вищих державних установ тоді не було розшукано документів, що підтверджували версію Баязет-бея. У відповідь на відношення генерал-прокурора О. Беклешова новоросійський військовий губернатор І.І. Міхельсон 28 квітня 1801 р. писав: “касательно нагайцев Баязет-бея никаких бумаг здесь не отыскано” [5; 42]. Не знайдено їх і в Азіатському департаменті С. Лашкарьовим [5; 22], в Колегії іноземних справ також відповіли відмовою [5; 25]. Отже уряд визнав за потрібне прийняти версію Баязет-бея, її виклад знаходимо в багатьох довідках, що супроводжували важливі офіційні документи [5; 52-52зв., 68-68зв. та ін.]. Напевне, свою роль відіграв рекомендаційний лист, написаний у Москві 30 травня 1801 р. колишнім начальником Кавказької лінії (вірогідно І.В. Гудовичем, якого у 1800 р. було звільнено у відставку і який на той час перебував у Москві) [28; 1382]. Автор листа так поручився за Баязет-бея: “он человек честного поведения и во время бывшей у нас с турками войны показал совершенную свою России преданность” [5; 41-41зв.]. Отже, ми не можемо принижувати заслуг Баязет-бея перед царатом, хоча його роль у справі переведення ногайців на Молочні Води не була першорядною, хоча й залишається не до кінця з'ясованою.

На момент поселення ногайських орд при р. Молочній російський уряд вже мав досвід складних відносин з цим степовим народом, який свого часу створював чималі труднощі для турецької та кримської адміністрації [40; 145]. Ще у 1801 р. анапський паша писав, що він не лише не заперечує проти виведення частини ногайців з-за Кубані в Росію, але й сам не проти їх звідти виселити [5; арк. 13зв.]. Першими міркуваннями Катерини ІІ щодо цих кочовиків було найшвидше осадження їх на землю, завдяки чому вони мали перетворилися на надійних і корисних підданців, втративши згубну звичку до кочівницької непостійності [5; 52зв.]. Згодом ця позиція стала обережнішою, а перехід ногайців до осідлості тоді вже