степь покочуют, а голова и писарь должны оставаться не при чем” [33; 19]. Діяльність нової адміністрації тривала лише наприкінці осені, взимку та на початку весни. Запровадження волосних правлінь внесло різнобій в управління кочовиками. Не дотримувався ані режим прямого колоніального підпорядкування, ані стан фактичної автономії ногайських орд. Таким чином, створення ногайського козацького війська було покликано розв'язати проблему форми російського підданства ногайців, їх юридичного статусу як окремої категорії населення Південної України.
Питання про створення ногайського козацького війська було поставлено під час підготовки переводу частини ногайців з турецької Бесарабії на р. Молочну. На кінець XVIII ст. там зосередилося до 10 тис. сімей з тих же Єдисанської, Джембуйлуцької та Єдичкульської орд, які мали тісні родинні зв’язки з молочанськими ногайцями, включаючи й самого Баязет-бея. Вони сповістили ногайського начальника про своє бажання перейти на землі Російської імперії, дізнавшись, що підвідомчі йому ногайці там “имеют спокойное пребывание” [5; 11, 46]. На поч. 1801 р. бесарабські ногайці більш настійливо прохають Баязет-бея посприяти їхньому переходу, з огляду на близьке сусідство бунтівних Пасвант Оглу та Мегмет Гірей Султана. Баязет-бей повідомив про це військового губернатора І.І. Міхельсона, обіцяючи вивести звідти “одних хорошово и надежново поведения земледельцы”. Губернатор не був владний дати такий дозвіл, а тому 9 лютого 1801 р. повідомив про це Павла І. Також вказувалося про бажання ногайського начальника відвідати Санкт-Петербург для “височайшої аудієнції” [5; 11-11зв.].
25 лютого 1801 р. цар наказав Міхельсону разом з Баязет-беєм негайно розпочати переговори з бессарабськими ногайцями. [5; 14] Того ж 25 лютого іншим рапортом Міхельсон повідомляв царя про бажання частини закубанських ногайців, чисельністю до 100 кибиток, перейти в російське підданство, і бажання анапського паші їх звідти вислати [5; 13]. Павло І, не дочекавшись наступного рапорту військового губернатора, розпорядився сповістити турецький уряд про прийом бессарабських ногайців за їх бажанням до російського підданства [5; 17]. Та дочекатися цієї звістки, так само як і прибуття Баязет-бея до Петербургу, Павло І не довелося через переворот 11 березня 1801 р.
Вже 14 березня Міхельсон отримав вказівку нового царя Олександра І, призупинити виконання наказу від 25 лютого через необхідність попередніх домовленостей з Портою стосовно переходу ногайців до російського підданства [5; 15]. Міхельсон, який вже встиг розпорядитися про відрядження Баязет-бея з надвірним радником Фасардієм до турецького кордону, затримав їхній виїзд і наказав ногайському начальнику лише “из под руки подробнее наведываться” про все, що діється у бессарабських ногайців [5; 23-23зв.]. Однак листом від 9 червня військовий губернатор сповістив генерал-прокурора Беклешова, що Баязет-бей, не дочекавшись від нього дозволу, виїхав до Новоросійська (Катеринослава) та отримав від колишнього губернатора Ніколєва подорожні документи і “без ведома моего” (тобто Міхельсона) виїхав до Петербургу. [5; 42зв.] 14 червня Баязет-бей подав проект створення ногайського війська на розгляд Олександру І [5; 45зв.].
А. Скальковський повідомляє, що проект створення ногайського козацького війська було подано Баязет-беєм у 1801 р. на ім’я Павла І [34; 379-380]. Те ж саме маємо і в О. Сергеєва [33; 22]. Тим самим було внесено складність у дослідження цього питання, оскільки тепер доводиться припускати ще й наявність за часів правління Павла І документу, зміст якого цілком відтворюється в “прошении” на ім'я Олександра І від 14 червня 1801 р. Нам не вдалося виявити ніяких відомостей відносно розгляду справи створення ногайського війська попередником Олександра І. знаємо тільки, що у 1800 р. ногайці збирали на проїзд Баязет-бея до Петербургу 3 500 руб. “для испрошения милости и привелегий” [6; 20зв., 26-26зв.], а також про те, що у тому ж році Баязет-бей від імені ногайців просив Новоросійського губернатора знищити волосні правління, бо, мовляв, ногайцям досить і своєї експедиції [33; 19]. Безумовно, існує зв'язок між цими фактами, який конкретизують подальші дослідження питання. Зараз ми тільки зауважимо, що проект створення ногайського війська ставив справу про підпорядкування ногайців на якісно інший рівень, адже ним не тільки усувалися волосні правління та пряме оподаткування, але й вперше визначався юридичний статус молочанських ногайців — статус козацького війська, з чітко визначеними обов'язками та привілеями, а також з гарантіями для традиційних форм управління, господарства та соціального життя.
Характерно, що вищі державні урядовці підтримали цей проект, розглядаючи його як повернення до послідовної катериненської політики стосовно ногайців. 12 квітня 1801 р. віце-канцлер О. Куракін писав генерал-прокурору О. Беклешову, що переведення ногайців в один оклад з казенними поселянами здійснено “вопреки прежде пожалованным им прав и привелегий”, чим вони “приведены в такое огорчение, что от того оказывается даже затруднение и для самого переводу из Бессарабии … единоплеменных их семейств ногайских” [5; 21-21об.]. Цим листом передавалася аргументація таврійського військового губернатора Міхельсона, що ногайці “весьма неравнодушно щитают сие нарушением их прав, которыми они от … Великия Екатерины ущастливлены были”. Досить відвертим і значущим для розуміння подальших подій було закінчення листа Міхельсона: “я не думаю чтобы уж наступило настоящее время сих с прочими поравнять” [5; 23зв.-24]. Князь Куракін прохав генерал-прокурора звернутися до імператора [5; 21зв.]. Розгляд проекту Баязет-бея, напевно, був прискорений рекомендаційним листом колишнього начальника Кавказької лінії, адресованим “Дмитрию Прокофьевичу”. Зважимо, що ним міг бути Д.П. Трощинський, вплив якого у перші часи правління Олександра І був достатньо значним.
Виїжджаючи до Петербургу, Баязет-бей мав при собі документ, яким ногайці буцімто уповноважували свого начальника “получить … высочайшие милости от ЕИВ”. Характерно, що в ньому ногайцi прямо визнавали себе підданцями особисто Баязет-бея: “издревле при прадедах ваших