были под благотворствующим покровительством и защитою оные народы, и … до сего времени в благополучнейшем покои и наблюдении находились, ныне же вы нас, ваше сиятельство, подруководству и трудами вашими перевели в российское верноподданство” [5; 47]. У цьому документі простежується прагнення Баязет-бея представити себе як володаря ногайців, згідно усіх їх звичаїв та традицій, — з одного боку, а з іншого — формулювалася версія про його виключні заслуги перед російським урядом. Для уряду цей документ значив не більше, ніж просте дручення ногайському начальнику представляти інтереси своїх підлеглих. Однак простежується те, що з самого початку Баязет-бей мав намір під формою ногайського козацького війська відновити традиційну бейську владу та встановити важелі управління, не контрольовані урядом безпосередньо. Характерно, що Джан Мамбет-бей також не був позбавлений амбіцій представляти себе в якості такого собі “батька” ногайців, котрий старанно піклується про свій народ. Щодо переходу на Кубань він сказав: “Подобно как щенят в зубах, я перенес народ свой через Дон на здешние места, которыми теперь пользуюсь по милости России” [9; 172]. У висловленнях Джан Мамбета та діяльності Баязет-бея простежуються притаманні для східних суспільств риси патерналізму як однієї з специфічних ознак традиційної державності.
За таких обставин 14 червня 1801 р. Баязет-бей подав прохання на ім’я Олександра І з викладом свого бачення майбутнього ногайського козацького війська. У цьому документі ногайський начальник наголошував, що ногайці, здавна перебуваючи під владою його предків, зазвичай здійснювали “службу на верховых лошадях и щитались воинском народом”, а тому доцільно дозволити їм продовження такого роду служби.
Основний зміст документу полягав у наступному:—
оскільки ногайці, не маючи привілеїв іноземних колоністів, були обкладені податками та рекрутським набором, яких їхні прадіди ніколи не знали, бажали вони замість того здійснювати військову службу, “к каковой они природни имеют свою охоту”. Для чого пропонувалося вони сформувати підрозділ в “тысячу конных человек”, при власних конях, з своїм одягом та усім “козацким орудием”. Військова старшина повинна була призначатися з числа ногайських мурз “по достоинству старшинства”. У військовий час провіант та фураж постачалися російським урядом, в мирний час ногайські козаки перебували на власному забезпеченні;—
ногайці зобов'язувалися утримувати власним коштом на своїй території поштові станції “всегда и во всей исправности”;—
уряд дозволяв вільний перехід усіх ногайців із-за кордону та гарантував поселення за їхнім бажанням при р. Молочній, якщо вони виявлять на те бажання.—
для розвитку скотарства, що становило “по их обычаям всю их экономию и иждевение”, а також для розмiщення новоприбулих із-за кордону уряд повинен був виділити нові землі, з умовою, “чтобы всредине их земель ничего более кроме их владений не было”;—
ногайська експедиція зі своїм штатом зберігала свій устрій, “то есть чтобы оная Експедиция с началством имела свое между ими полное управления, и все их дела разбирая, ведала сама земскую полицию, и состояла бы под аппеляциею губернского правления” [5; 44-45зв.].
У тексті, представленому імператорові, були присутні усі складені Баязет-беєм пункти. Одне уточнення внесено лише до пункту 4-го щодо території: “отделив от них все прочие владения, выделить им достаточное количество для размножения скотоводства земли” [5; 67зв.-68]. Іменний указ Сенату від 16 липня 1801 р. затвердив усі п’ять пунктів. [5; 70] Баязет-бея нагороджено чином колезького радника, а таврійського губернатора Міхельсона повідомили про те, що “прошение” ногайського начальника прийнято “с монаршим благоволением”. Автор листа вважав своїм обов’язком “рекомендувать г[осподин]а Баязет бея в особенное благоволения вашего превосходительства (…), чтоб кочующие ногайцы в полной мере пользовались всемилостивейше дарованными им означенными высочайшим указом преимуществами, и чтоб со стороны земской полиции не было на них возлагаемо никаких поборов и повинностей, кроме означенных в помянутом указе” [5; 74-74зв.].
Таким чином, указ Олександра І від 16 липня 1801 р. вперше визначив юридичний статус молочанських ногайців та встановив принципи їхнього підпорядкування уряду. Баязет-бей визнавався не начальником ногайських орд, а офіційним главою ногайського козацького війська і єдиним посередником між ногайцями та урядом. До проведення російськими чиновниками інспекцій влітку 1804 р. уряд знав про те, що відбувається між річками Молочною і Берда, переважно з рапортів Баязет-бея.
У рапорті новоросійського цивільного губернатора Миклашевського Беклешову від 20 грудня 1801 р. зазначалося, що губернатор вимагав від Баязет-бея звіту про заходи, здійснені щодо виконання указу від 16 липня. Ногайський начальник відповів, що означений підрозділ в одну тисячу чоловік вже сформовано і забезпечено кіньми і “обыкновенным одеянием без военных на то зборов”. Баязет-бей мав намір закупити зброю за самими помірними цінами у Війська Донського, на що ногайці мусили зібрати необхідну суму. Піклування та контроль над військовими приготуваннями ногайців покладалося на військового губернатора І.І. Міхельсона [5; 75-75зв.]. 13 січня 1802 р. він розтлумачив цивільному губернатору напрямок виконання указу від 16 липня: “все попечение и распоряжение Баязет Бея должно состоять в том единственно, чтобы оные люди были снабдены как в том же указе повелено, лошадьми, одеянием, и всем козачьим орудием”. При забезпеченні усім необхідним та по закінченню комплектування ногайські козаки повинні були бути готовими до виступу в похід за першим наказом. У мирний же час ногайці мали жити як звичайні мешканці, виконуючи призначені повинності та займаючись традиційним господарством, “что и значит, — писав Міхельсон, — содержать их на ноге донцов, кои всегда на службу готовы, и между тем пока не на службе пользуются состоянием домашним как обыватели нерушимо” [5; 78-78зв.].
Організація служби Війська