Реферат на тему:
Огляд історії азовського козацького війська
Азовське козацьке військо – вагомий, але малодосліджений фактор в історії України. При тому, що до історії цього формування зверталося багато істориків, на сьогодні немає жодної комплексної праці, присвяченої Азовському війську. Одними із перших досліджень, в яких автори звертаються до історії Азовського формування, є праці А.О.Скальковського,1 Д.І.Яворницького,2 П.П.Короленка.3 Вони започаткували традицію дослідження історії Азовського війська в контексті історії південного регіону та як складової частини Кубанського козацького війська.
Тема Азовського козацтва присутня і в узагальнюючих дослідженнях кінця ХІХ – початку ХХ століття. Слід виділити праці О.Я.Єфименко,4 М.С.Грушевського,5 К.К.Абази.6
Подією в дослідженні історії Азовського козацтва стала праця Ф.А.Щербини “Історія Кубанського козацького війська”, суттєвою відмінністю7 якої є залучення значної кількості документальних матеріалів Катеринодарського крайового архіву. При всьому цьому Ф.Щербина уникає висвітлення суперечливих питань з історії війська: останніх часів існування Задунайської Січі, організації переходу задунайців до Росії. Водночас докладно висвітлюється процес становлення нової військової одиниці, поява та втілення в життя проектів організації задунайців.
Окремі фрагменти історії Азовського козацтва присутні в ювілейних офіційних дослідженнях Військового міністерства8 та біографічних розвідках, присвячених імператору Миколі І.9
Традиція в дослідженні історії Азовського козацького війська певною мірою була продовжена в радянські часи. Серед статей, вміщених в періодичних виданнях і присвячених Азовському козацтву, на особливу увагу заслуговують дослідження О. Рябініна-Скляревського.10
Однак, починаючи з 30-х років, до історії Азовського формування зверталися переважно українські історики-емігранти. Варті уваги праці Д.Дорошенка,11 Н.Полонської-Василенко.12 У своїх синтетичних дослідженнях автори намагалися простежити запорозькі традиції спочатку в середовищі Задунайського козацтва, а потім і в Азовському козацькому війську.
У Радянському Союзі в 30 – 50-ті роки ХХ століття тема Азовського козацтва не досліджувалася через її “шкідливість”, а в 60 – 80-х роках за відсутністю в науковому обігу нових документальних даних історія Азовського козацького війська не викликала особливої зацікавленості.
Початок 90-х років ХХ століття позначився появою нових праць синтетичного характеру, в яких чільне місце відводиться історії Азовського козацького формування. Серед статей та монографій виділяються роботи П.Лавріва,13 А.Бачинського,14 О. Бачинської,15 І.Сапожникова.16 Новітні дослідження звертають на себе увагу введенням до наукового обігу представницького кола джерел і більш поглибленим вивченням історії Азовського козацтва як складової частини історії Південної України. Однак при наявності значної кількості історичних робіт синтетичного характеру, Азовське козацьке військо залишається однією з малодосліджених сторінок вітчизняної історії.
Наявність представницького коло опублікованих і неопублікованих джерел дозволяє комплексно дослідити військову, соціальну та економічну історію Азовського війська і висвітлити місце козацького формування в історичному розвитку України першої половини ХІХ століття.
Азовське козацьке військо – іррегулярне формування військової структури Російської імперії створене іменний указом від 27 травня 1832 року з козаків і райї Задунайської Січі, міщан Петровського посаду, до яких згодом були приєднані казенні селяни Новоспаського селища та малоросійські козаки із Чернігівської губернії. Ядром цього військового з`єднання стало населення козацької вольниці за Дунаєм. На початку російсько-турецької війни 1828 – 1829 років 218 січових козаків та 578 душ “некозацького стану” на чолі з кошовим отаманом Й.Гладким повернулося до Росії.17 Перехід відбувся всупереч бажанню більшості Задунайського козацтва залишитися в Добруджі. Вихідці із турецьких володінь принесли із собою військову канцелярію, похідну церкву, скарбницю, прапори, атрибути влади – бунчук та булаву. З цим перехід набував силу повернення козацького Коша в межі російської держави. Подія, що сталася, поклала край небезпечної у всіх відношеннях для абсолютистської монархії Задунайської Січі і водночас наразила на смертельну небезпеку українське населення, що залишилося в Подунав`ї.
Головними причинами переходу задунайського населення в межі Російської імперії були причини соціально-економічного характеру, які визначили кризу Задунайської Січі, що проявилася в еволюції козацьких традицій та звичаїв. Утвердження капіталістичних елементів у всіх галузях козацького господарства, широке застосування найманої праці, подальший розвиток товарно-грошових відносин призвели до майнового розшарування задунайського населення і сприяли соціальній диференціації козацького товариства та мирного населення. Саме тому на початку 20-х років XIX століття на Задунайській Січі чітко простежуються дві непримиренні групи задунайців, інтереси яких розходяться як в економічному, так і в політичному плані. З одного боку, це заможна верхівка козацтва та райї – “дуки”, “срібляники”, з другого – “старі” козаки-бурлаки та сірома – “голоколінчики”, “безштаньки”. Перші мріяли повернутися на батьківщину та скористатися всіма тими правами і привілеями, які були обіцяні російським урядом, а голота та старе козацтво бажали залишитися за Дунаєм, бо не вірили обіцянкам російських чиновників і боялися втратити єдине, що мали, – волю.
Водночас причини соціально-економічного характеру тісно перепліталися із політичними причинами повернення задунайського населення на батьківщину. Дві держави – Росія та Туреччина, в умовах підготовки війни між собою намагалися різними засобами (мирними і немирними) підпорядкувати собі козаків. Не витримавши політичного тиску великих імперій, задунайці схилилися до союзу з російською державою. Поява на політичній арені Й.Гладкого підштовхнула хід подій на Січі і сприяла швидкому переходу задунайського населення в межі Російської імперії.
Із задунайців, які перейшли на бік російської армії, було сформоване Окреме Запорозьке військо (1828 – 1832 рр.). Воно було утворене під час війни, поза планом Військового міністерства і тому відрізнялося від усіх інших військових формувань Російської імперії тим, що зберігало традиційний поділ на курені та право внутрішнього самоуправління. Створення Окремого Запорозького війська було зумовлене намаганням російського уряду використати бойовий досвід задунайських запорожців під час