Азовське козацтво займалися самими найрізноманітнішими промислами: рибальством, виготовленням черепиці та цегли, ремонтом сільськогосподарських знарядь праці та інше. Однак промисли у війську не мали товарного напрямку. Вони були зорієнтовані на задоволення потреб козаків та війська.

Особливе значення для економічного розвитку Азовського формування мала торгівля. Її розвиток був пов`язаний з товарним напрямком сільського господарства, особливо хліборобства. Організаційних форм торгівля у війську набула ще в 30-х роках ХІХ століття. В межах козацького формування велася періодична, стаціонарна та відкупна торгівля. З появою серед азовців досить заможних людей, які в грошах, векселях та товарах мали не менше ніж 1500 крб. сріблом, у війську оформилося Товариство торгових козаків. Вступ козака до цього товариства надавав йому можливість за встановлену плату звільнятися від несення військової служби і повністю присвятити себе торгівлі. Козаки Торгового товариства мали право на рівні з купецтвом вести торгівлю в межах країни.36 Торгових козаків в козацькому формуванні було небагато (в 1861 році їх нараховувалося лише 40 чоловік37). Однак вони досить успішно торгували і приносили значні прибутки війську. Створення у війську Торгового товариства є яскравим прикладом господарських досягнень азовців.

Наявність землі, умови виробництва, форми і методи господарювання, досягнення в хліборобстві дають підстави говорити про прибутковий характер козацьких господарств. Загальний рівень розвитку господарства дозволяв козакам поступово налагоджувати внутрішнє життя війська, збільшувати витрати на медичне обслуговування, освіту, церковні справи, на утримання громадських організацій. Матеріально військо виправдовувало своє існування і не потребувало повного державного утримання. Азовці змогли повернути всі позики надані державою. Рівень господарювання дозволяв це зробити вчасно і в повному обсязі. Позики державі поверталися з військових прибутків, значний вклад до яких робили козаки, їх наполеглива праця. В останні два десятиліття козацьке формування й зовсім перейшло на повне самозабезпечення і не обтяжувало державну казну проханнями надати матеріальну допомогу. У процесі господарювання азовські козаки показали не тільки свою економічну життєздатність, а й створили таке господарство, яке сміливо могло конкурувати із господарствами заможних державних селян та іноземних колоністів.

Добробут азовських козацьких господарств не міг не контрастувати з положенням навколишніх кріпосних селян. А якщо врахувати й те, що серед азовців було багато колишніх кріпаків, які успішно позбулися особистої та економічної залежності від поміщиків, то стає зрозумілим прагнення кріпаків приєднатися до азовців. Вже саме перебування козацького формування на частині колишніх запорозьких земель створило специфічний клімат Запорозьких Вольностей, що розглядався частиною суспільства як взірець вільнолюбивих змагань українського народу. Незадоволення поміщиків перебуванням Азовського війська в регіоні додавали напруженості в краї і переконували вище керівництво в необхідності перевести військо на окраїну держави і з користю для імперії використати військовий і господарський досвід азовців у стратегічно важливому регіоні. Саме фактори соціально-економічного характеру, що створювали особливу специфіку регіону, були однією з головних причин переведення азовців на Кубань.

Не могло не звернути на себе увагу і виконання азовцями набагато менших, у порівнянні з іншими козацькими формуваннями, військових функцій та обов`язків. Малочисельність Азовського з`єднання, невідповідність місця поселення статусу козацького формування, відмінності у несенні зовнішньої та внутрішньої служби значно виділяли Азовське козацьке військо у системі іррегулярних військ Російської імперії. Все це обумовило досить незначне місце Азовського козацтва у військовій структурі Російської держави.

Як для уряду, так і для самих азовців було очевидним, що Азовське формування не виправдовує себе як окреме козацьке військо. Питання про переселення азовців на Кубань не сходило з порядку денного протягом всього періоду існування війська в Приазов`ї. Створені в 1838, 1843, 1844, 1851, 1857 роках проекти передбачали оселення азовців в західній частині Кавказького хребта. Але вони не набули силу закону через складну ситуацію на Кавказі. Згідно з проектами азовці мали сколонізувати територію, що ще частково належала натухайцям. Малочисельність війська, незнання місцевості змусили вище військове керівництво відмовитися від поселення азовських козаків на неповністю контрольованій російськими військами території.

З наближенням до кінця військової кампанії на Кавказі з`являється можливість здійснити переселення азовських козаків на Кубань. В ході цілого ряду успішних військових походів під контроль російської армії підпала значна територія, яку треба було заселити і освоїти. В зв`язку з цим, головнокомандуючий Кавказькою армією князь Барятинський повідомляв Військове міністерство, що з`явилася можливість перевести Азовське козацьке військо на Кубань і оселити його на обіцяній ще Миколою І території. Водночас князь Барятинський зауважував, що доречно було б об`єднати це малочисельне військо з більш чисельним козацьким формуванням, боєздатність якого не викликає сумнівів і випробувана в ході кавказької кампанії. Гостра потреба в нових поселеннях на Кавказі надала можливість розв`язати проблему щодо остаточного місця поселення Азовського формування. Як наслідок – Височайша воля імператора про поетапне переселення азовців на Кубань. Згідно з “Положенням про заселення західної частини Кавказького хребта” 1862 року з Азовського війська мало переселитися в Кубанську область 8 офіцерських і 800 козацьких сімей,38 що становило 33% загальної кількості азовських сімей. На поселення повинні були йти такі сім`ї,