За таких умов стихійно починається масове порушення запорожцями кордону. Ще на початку березня кур'єр козак Самарської паланки Афанасій Дикой прибув з кореспонденцією з Криму до Єкатерининської провінції без карантину та лікарського догляду, він їхав степами прямо до Бахмута, та по дорозі бачив у прикордонній зоні багато запорожців у справах торгівлі та полювання. Про це він доповів таємному радникові Андрію Фліверку [29; арк.108]. Урядовцям стали відомі навіть конкретні шляхи таємного перетинання запорожцями кордону — урочище Суха Саксагань біля Микитиного та через само Микитино по Дніпру на дубах. Запорожці допомагали контрабандою переправлятися через кордон також і малоросійським купцям. Це викликало нову серію вимог до Коша та російських прикордонних командирів підсилити контроль за кордоном. Наказано було нікого не пропускати без карантину ані суходолом, ані водним шляхом, навіть не перевозити дрова, сіль та рибу, заготовлені запорожцями на татарському боці кордону ще восени [29; арк.149-150].

У Коші добре знали стан справ на кордоні і мирилися з цим. Але на вимоги уряду було вислано спеціальну військову команду Андрія Костянтинова у Суху Саксагань для дотримання карантинного режиму, що все одно не мало необхідного результату [29; арк.135]. Великих втрат зазнавало господарство запорожців від незорганізованої карантинної політики держави. У травні 1765 року Калміуський полковник Лаврин Глоба подав у Кош рапорт, що донські козаки під приводом того, що на Січі є загроза чуми, вигнали запорожців з їх “дач” на косах по р.Калміус та зруйнували їх рибні заводи [29; арк.190]. Хоча наприкінці травня чума з'явилася на Дону у фортеці Св.Димітрія Ростовського [29; арк.196зв.], у серпні карантини на території Війська Донського були зняті. Запорожці клопоталися у президента Малоросійської Колегії гр. П.О.Румянцева про зняття карантинів із запорозько-татарського кордону, бо це шкодило запорозькій торгівлі — транзитні купці обминали запорозькі митниці і перевози і йшли обхідними шляхами, щоб не вистоювати карантин [29; арк.215]. Але у зв'язку з новими відомостями про випадки чуми у Криму та на Правобережній Україні, восени 1765 року на запорозько-татарському кордоні карантини ще залишалися [20; 92].

Надалі виникало все більше непорозумінь між запорозькою адміністрацією та російським командуванням у справі організації карантинних заходів на території Запорозьких Вольностей. Та загроза чуми не відступала від запорозько-татарського прикордоння до кінця існування Нової Січі, тривожні звістки надходили переважно з турецьких володінь. Небезпека епідемії напередодні чергової російсько-турецької війни була однією із розігруваних карт у великій політиці, зокрема польськими конфедератами [2; 8].

Під час війни 1768 – 1774 років страшна хвороба поширилася в Польщі та інших прикордонних місцевостях, у Другій російській армії під командуванням генерал-аншефа кн.В.М.Долгорукого, до складу якої входили і запорожці, не обминула і Січі [20; 139]. 17 січня 1772 року в листі до військового судді Миколи Косапа кошовий отаман П. Калнишевський нагадує про пересторогу від чуми [28]. Великі втрати від хвороби зазнали запорозькі війська, що зимували у 1772 – 1773 роках у Шангірейському ретраншементі. Епідемія поширювалася до літа 1773 року, тому для розташування війська на наступну зиму було обрано інше місце (урочище Олешки) [30; арк.20].

Відразу після російсько-турецької війни 1768 – 1774 років налагодилися мирні прикордонні стосунки запорожців, що потребувало і відновлення карантинних заходів. Влітку 1774 року на Гардівському перевозі через Буг витримувався карантин для товарів та купців з Правобережжя [21; 307]. 22 липня складено листа Коша до очаківського паші з приводу відновлення приятельських стосунків, але В.М. Долгоруков пропонував утриматися від торговельних зносин з Очаковом без встановлення карантину [20;155].

Карантинні заходи були необхідною засторогою проти поширення страшної хвороби, але загальноімперські заходи в умовах традиційної неусталеності та “прозорості” запорозько-татарського кордону були малоефективними.

Окрім свого безпосереднього призначення, впровадження карантинів стало для російського уряду слушною нагодою для контролю транзитної торгівлі на Півдні України та посилення воєнної присутності в цьому регіоні, втручання у внутрішні справи Коша, а саме в галузях: судово-адміністративній, сторожовій, митній службі, міжнародних зносинах тощо.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ястребицкая А.Л. Средневековая Европа в свете историко-демографических социокультурных исследований // Современная Европа глазами современников и историков. Книга для чтения. Ч.II. Европейский мир X – XV вв. / Отв. ред. А.Л.Ястребицкая. Серия “Всемирная история и культура глазами современников и историков” / Ред. серии Б.А.Филипов — М., Интерпракс, 1994. — С.7-35.

2. Tadeusz Srogosz Dzuma Ujarzmiona? Walka z czarna smiercia za Stanislawa Augusta.— Wroclaw: Widavnictwo Arboretum, 1997. — 154 s.

3. Заблудовский П.Е., Крючок Г.Р., Кузьмин М.К., Левит М.М. История медицины. — М.: Медицина, 1981. — 352 с.

4. Петров П.Т. Очерк по истории чумы на Украине и юге России // Врачебное дело. — 1950. — №1.

5. Кавецкий Р.Е., БалицкийК.П. У истоков отечественной медицины. — К.: Из-во АН УССР. — 1954.

6. Акты Южной и Западной России.— К., 1878. — Т.X.

7. Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в 3-х т.— М., 1953. — Т.III.  

. Верхратський С.А., Заблудовський П.Ю. Історія медицини. — К.: Вища школа, 1991. — 430 с.

9. Яворницький Д.І. Історія запорозьких