"Як хочеться й можеться" ставилися козаки до вживання їжi в ті дні, коли не було посту. Дотримуючись православних обрядів, січове козацтво, коли збиралося для прий-няття їжi в своїх куренях, спочатку молилося, а потім вже починало їсти. Пiсля їжi козаки знов молилися, кланялися отаману i один одному, дякували кухарю за те, що нагодував [30; 25-26]. В той же час в молитвах, які козаки читали перед вживанням їжi, вони благословляли горілку, рибу, щербу, тетерю, галушки. На Великдень, як i в інших частинах Росiйської держави, на Запорожжi розговлялись крашанками i пасками. В той же час інколи відсутність яєць козаки компенсували вареними раками [34; 49].

Для релігійності запорозького козацтва було притаманне шанобливе ставлення до деяких християнських святих i до ікон. На Запорожжi був дуже поширений культ Покрови. Згiдно з легендою, що записана до "Житiя Андрiя Юродивого", під час наступу мусульман у Влахернськомухрамі з'явилася Богородиця в оточенні святих. Вона вийшла з царських воріт, зняла омфор i покрила ним присутніх, врятувавши від смертельної небезпеки [24; 32]. Ще задовго до заснування Нової Січі, в 1659 р. запорожці заснували на Чортомлицькiй Січі церквуна честь Покрови Богородицi [36; 265]. Значно пошири-лось вшанування Покрови в період Нової Січі. Вже у 1734 р. на її честь було закладено січову церкву, а взагалі в 1734-1775 рр. на Запорозьких Вольностях існувало більше десяти релігійних споруд в ім’я Покрови Пресвятої Богородицi. На її честь козаки щорічно влаштовували свято на Січі. Покрова настільки шанувалася запорожцями, що на храмове свято вони збиралися до Січі навіть тоді, коли там була епідемія чуми. Так, в кінці вересня 1751 р. запорожці, які на час епідемії роз'їхались по зимівникам, поверну-лись до Січі вшанувати Покрову. Внаслiдок цього епідемія спалахнула з новою силою, i від неї загинуло кілька курінних отаманів та старшин, багато рядових козаків i служителі Покровської церкви - ієромонах Iгнатiй, перший диякон Феодор, чернець Феона, свіч-кар i шкільний отаман Грицько Волик [34; 84]. Вшанування запорожцями Покрови Пре-святої Богородицi має кілька причин. Культ Покрови, символізуючи захист християн в їх боротьбі з мусульманами, виявився найбільш близьким для козаків, які проголошу-вали гасло захисту православної віри. Крiм того, часте перебування у військових похо-дах, постійна небезпека з боку сусідів примушували запорожців звертатися за допомогою i заступництвом небесних сил. Культ Покрови був якомога краще пристосований до вимог такого життя. В період Нової Січі, коли на права Вiйська Запорозького вівся наступ з боку російського уряду, Покрова стала символізувати для козаків захист від зазіхань Петербурга. Це знайшло яскраве вираження в іконах, створених у другій поло-вині XVIII ст. [24; 37].

Великою шаною запорожців користувався святитель Христовий Микола. Вiн виступав як охоронець від пожеж i нападів ворогів [23; 167]. В той же час купці i мореплавці бачили в святому Миколi свого оборонця, землеробцi шанували його як заступника i помічника в їхнiх справах. Недарма культ святого Миколи набув на Запорожжi великого поширення. Часто здійснюючи подорожі по Чорному морю, Днiпру, Бугу, козаки моли-лися Миколi, вбачаючи в ньому "великого милостивця i співчуваючого людинолюбця". Козаки, які потрапляли до татарського i турецького полону, вважали, що можуть вряту-ватися завдяки заступництву Миколи, "справжнього друга й благодійника стражденного людства" [31; 63].

Здавна ведучи боротьбу з турками i татарами, козацтво знаходило дещо подібне цьому в діяльності святого архiстратига Михаїла, який захищав славу Божу i воював з сатаною. Тому запорожці проголошували святого архiстратига Михаїла Началоводцем, Предводи-телем військового товариства, називали його патроном i заступником Вiйська [31; 62-63].

В XVIII ст. на Запорожжi, як i по всій Українi, великої популярності набув культ Андрiя Первозванного. Цей святий, що вважається "насадителем" православної віри в Поднiпров'ї, був близький запорожцям, які проголошували свою відданість православ'ю i вважали себе захисниками цієї віри [25; 299].

Треба зауважити, що вшанування багатьох з вищезгаданих святих було досить поши-рене на Українi i за межами Запорожжя. Свята Покрови, Михаїла та деякі інші в Мiсяцесловi української церкви були позначені червоним, в той час як в інших церквах вони не вважалися за великі. В Росiї ж, за свідченням іноземців, у XVIII ст. із всіх святих найбільшою шаною користувався Микола [29; 52].

Крiм того, що на честь вищезгаданих святих на Запорожжi споруджувались храми Божі, козаки щорічно влаштовували свята на їх честь. Зображення святих Миколи i архiстратига Михаїла багато хто з козаків носив на грудях, особливо під час військових походів.

Запорожці шанували й ікони з зображенням святих. У період Нової Січі однією з найбільш популярних серед козацтва була ікона Божої Матері, що знаходилась в Ново-кодацький Свято-Миколаївськiй церкві. В 1739 р. запорожці, мешканці Нового Кодаку, повернулися з-пiд Перекопу i всім розповідали, що залишилися живими лише завдяки Божiй Матері, перед іконою якої вони молились перед початком походу. Ці розповіді швидко поширилися на Запорожжi, i невдовзі до Нового Кодака на молитви перед іконою Божої Матері, яка стала вважатися чудотворною, почали приходити людиз найвіддаленіших кутків Запорозьких Вольностей. Козаки приносили до неї привіски у вигляді тих органів чи частин тіла, які у них були хворі, в надії вилікуватися завдяки чудодійній силі ікони [18; 19]. Запорожці, які брали участь