У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


Здійснювалася вона зусиллями так званих "емісарів-маршрутників", котрі з виготовленою пропагандистською секцією літературою, часописами, газетами, листівками переправлялись за кордон в облаштованих місцях.Друга секція Генштабу Військового міністерства екзильного уряду налагодила виготовлення (фальшування) паспортів (закордонних радянського зразка) для тих, кому треба було нелегально перетнути кордон і легалізуватися в Україні з відповідним розвідувальним завданням. Підроблялися також і бланки перепусток у прикордонну смугу, які були необхідні для пред'явлення владі країни осідку (Польща, Румунія, Чехословаччина).Фінансування розвідувальної роботи, як і всієї уенерівської спецслужби в цілому, здійснювалося польською "двуйкою". Гроші отримувало військове міністерство УНР, зокрема друга секція його Генштабу, й розподіляла їх за призначенням: на утримання розвідпунктів, виплати агентурі тощо. Начальник контрольного розвідувального пункту* щомісяця отримував 350 злотих платні. Начальники розвідувальних пунктів - по 300 злотих... Опріч цього, на кожен розвідпункт у середньому виділялося 200 марок, або 100 злотих на виплату агентурі, - свідчили на допитах в НКВС причетні до роботи розвідки ДЦ УНР в екзилі Литвиненко-Морозенко та Яків Водяний"2. Варто наголосити, що у досліджуваний період найбільш жваво та ефективно розвідувальна діяльність уенерівської спецслужби велась з території Польщі. Нею опікувався там колишній вояк Армії УНР Іван Данилович Литвиненко-Морозенко, залучений до роботи Миколою Чеботаревим ще у 1924 р.3.У червні 1927 р. Литвиненко-Морозенко був направлений Чеботаревим, який тоді ще очолював другу секцію військового міністерства, спочатку на посаду керівника розвідувального пункту у Могиляни (поблизу м. Острога), а з осені 1928 р. - у Рівне, де і закінчив свою розвідувальну діяльність у 1935 р. Потому Литвиненко перебрався до Варшави і до січня 1936 р. перебував у розпорядженні В. Змієнка. Свідчень щодо його причетності до уенерівських спецслужб у пізніший період не віднайдено.У підпорядкуванні центральному контрольно-розвідувальному пункту на Волині (м. Рівне) були пункти у Корці (створений у серпні 1927 р., очолювався послідовно Я.В. Гальчевським, Я. Малиновським, Стахівським), Лановцях (створений у червні 1927 р., існував до весни 1930 р., очолювався Я.В.Гальчевським. Я.М.Водяним), Могилянах (заснований у 1927 р., діяв до 1931 р., після Литвиненка очолив Юхим Огородник), Костополі (працював з червня 1927 р. до березня 1928 р., очолювався Дітківським), Острозі (створений у 1931 р., ліквідований у травні 1933 р., очолював Я.Малиновський)4. За свідченнями Я.М. Водяного, розвідувальні пункти ДЦ УНР з 1928 р. працювали і в м. Гусятин та с. Барсуки5.Час від часу з метою конспірації і введення в оману супротивника ці пункти змінювали свою дислокацію - одні ліквідовувались, інші переносились, але загалом протягом зазначеного періоду їх функціонувало п'ять-шість.Серед керівників регіональних розвідувальних пунктів, окрім уже згаданих вище, було багато інших відомих осіб, у минулому причетних до національно-визвольної боротьби 1917-1920 рр., повстанського руху в Україні.Згадані вище уенерівські розвідувальні пункти, дислоковані поблизу радянсько-польського кордону, мали звітувати про здійснену роботу Рівненському контрольному пункту і особисто Литвиненку, котрий очолював його, їх керівники доповідали і про кожного окремого агента, який перекидався за кордон, і про дані, отримані ним на території Радянського Союзу. Коли інформація викликала підвищений інтерес, агента доставляли на контрольний пункт, а в деяких випадках навіть і до вищого керівництва розвідки у Варшаві. Воднораз Литвиненко вказував на випадки, коли керівництво військового міністерства перекидало завербованих агентів на територію України через розвідувальні пункти, які підлягали Рівненському контрольному пункту, без попереднього узгодження з ним.За вказівками керівника II секції військового міністерства Литвиненко отримував перепустки для переходу кордону уенерівською агентурою від польської бригадної розвідки, яка у своїй діяльності підлягала Львівській експозитурі. Бланки перепусток видавалися вже підписаними, пронумерованими, з чистими графами для прізвища та імені. Але це не свідчить про надто тісні контакти регіональних розвідувальних уенерівських відділів (пунктів) та їх працівників з поляками. О тій порі з боку керівництва екзильної спецслужби існувала сувора заборона на встановлення таких безпосередніх зв'язків і контактів. Здійснювалося це лише на рівні розвідувального сектору II секції у Варшаві6.Причетним до розвідувальної діяльності ДЦ УНР в екзилі був, опріч уже згаданих осіб, український військовий і політичний діяч Тарас Бульба-Боровець, який писав про це так: "Полковник Іван Литвиненко мешкав тоді в Рівному. З наказу уряду УНР він керував українською розвідкою на польсько-радянському кордоні. Я одразу став його співпрацівником для виконання кур'єрних обов'язків. З наказу полковника Литвиненка наша молодь передавала на другу сторону директиви уряду УНР та літературу, а звідти отримувала різні матеріали, сов'єтську пресу та книжки. Ця наша робота була особливо пожвавлена під час великого голоду на Україні 1932-1933 років. Ми приносили з-за кордону цілу масу зразків "хліба", печеного з дерев'яної кори, листя, просяної лупи, буряків та інших складників... Ці експонати голоду в СРСР уряд УНР із меморандумами надсилав до Ліги Націй та поширював на весь світ, хоч той світ був на все глухий... Ми включились до антибільшовицької кампанії усією душею і проводили боротьбу всіма можливими засобами..."7.Розвідпункт у Румунії організовував та здійснював розвідувальну роботу по УРСР, очолював його (з 1927 по 1936 р.) колишній полковник армії УНР Гнат Єрмилович Порохівський, котрий працював також у тісному контакті з румунською розвідкою і нею фінансувався. Хоча є відомості щодо отримання ним щомісячних субсидій* у розмірі 190 злотих і від польської "двуйки"8. Звітував про свою роботу Гнат Єрмилович безпосередньо генералу Сальському. Спілкувалися вони шляхом листування, а також підтримували зв'язок: через кур'єрів. До Варшави з 1927 р. до 1936 р. Порохівський
Сторінки: 1 2 3 4 5 6