У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


приїздив усього двічі. Як керівник розвідпункту УНР Гнат Єрмилович вербував серед емігрантів, перебіжчиків та поворотчан агентуру для перекидання на територію СРСР. Після завершення Другої світової війни був заарештований НКДБ і в 1947 р. проходив по одній справі із П.Я. Кожевниковим*.З румунського терену аналогічну розвідувальну роботу по Україні у 20-ті й 30-ті роки, за свідченнями Литвиненка, паралельно вів і представник Змієнка громадський діяч української еміграції в Румунії, журналіст Геродот (Дмитро Івашин). Він працював у посольстві УНР у Румунії й одночасно, як і згадуваний вище Порохівський, - на румунську розвідку. За допомогою останньої відбувалося перекидання на територію СРСР розвідників, завербованих Геродотом.За деякими свідченнями розвідувальною діяльністю ДЦ УНР через Болгарію проти УРСР опікувався Михайло Іванович Паращук - відомий український скульптор, громадський діяч, уродженець Тернопільщини. З 1920 р. він секретар, а згодом голова дипломатичної місії УНР у Таллінні, радник представництва УНР у Литві. З 1923 р. оселився у Софії, з 1926 р. обраний головою Малої ради української еміграції в Болгарії9.Окремі дослідники наводять дані щодо діяльності М.І.Паращука на користь російської (радянської. - Авт.) та польської розвідок10. Але це важко сьогодні підтвердити або заперечити через відсутність відповідних документів.У 1934 р. Паращук був усунутий від означеної ділянки розвідувальної діяльності, за свідченнями Литвиненка - "за розвал роботи". Замість нього призначили колишнього повстанця сотника Малиновського**, котрий згодом через те, що ним були "незадоволені поляки", також залишив цю діяльність11.Опріч уже згаданих розвідувальних пунктів у європейських країнах, що межували з УСРР, відповідна робота та переправка агітаційної літератури здійснювалась і через Персію, де голова II секції Змієнко мав свою людину, "яка працювала на Індо-Європейському Телеграфі та завідувала лінією Границя СРСР-Тавріз"12.Варті уваги і спроби розвідки ДЦ УНР в екзилі опанувати ще одним регіоном, який знаходився на відстані кількох тисяч кілометрів від центрального осідку екзильного уряду. Мова йде про вже згадуваний вище "Зелений Клин" - один із найбільших на Далекому Сході регіонів компактного проживання українців. Історія цього українського поселення сягає ще у 19 століття, коли царською владою здійснювались добровільні масові переселення українців з метою освоєння Далекого Сходу.У 1930 р. до начальника II секції військового міністерства ДЦ УНР в екзилі Змієнка та військового міністра Сальського звернувся військовий аташе Японії у Польщі з пропозицією організувати розвідувальну роботу на терені СРСР силами української еміграції у Манчжурії. Аташе обіцяв всебічну підтримку.Сальський та Змієнко на пропозицію японської розвідки щодо спільної роботи погодились, але коли про це стало відомо полякам, останні суворо заборонили вести будь-які переговори з цього питання.Оскільки саме польське "фінансове джерело" було головним у матеріальному забезпеченні військової спецслужби ДЦ УНР, то відповідно і право вирішального голосу в багатьох випадках належало полякам. Втім, різноманітні джерела вказують на те, що, попри заборони польської сторони розвідка, УНР зважаючи на свої власні пріоритети, відповідний розвідувальний пункт все ж організувала, і Змієнко час від часу отримував інформацію з Далекого Сходу13. Свідченням цього є лист генерала Сальського, у якому він наголошував: "...Ще в 20-ті роки вони (японці. - Авт.) хотіли бачити Далекий Схід республікою українською, бо знали, що українці на Зеленій Україні творять по селах переважну більшість людності, однак бракувало там інтелігенції, щоб належно розвинути державницьку акцію. Ця справа тепер стає актуальною... Перш за все й там є певні кадри нашої національне виробленої інтелігенції, а саме головне - наша еміграція може вислати туди сотні і тисячі своїх людей: військових і політичних діячів... Спочатку для підготовки акції, а потім для керування боротьбою і для обняття влади. Під поглядом воєнним є всі шанси для успіху боротьби Зеленої України проти СРСР, наколи лише Японія погодиться засадничо підтримати нас політично і допомогти нам технічно і збройно..." І на завершення військовий міністр підкреслював: "Прошу в спосіб цілком довірочний, використовуючи всі ці дані для інформування виключно японських відпоручників, для нав'язання контакту з якими треба вжити всіх заходів"14. Звичайно, ці наміри з урахуванням реалій тієї доби було надто важко здійснювати. Але скористатися силами існуючої там української громади у розвідувальних цілях з метою добування інформацій про реальний стан справ в СРСР, що становили обопільний інтерес як для Японії, так і для ДЦ, було справою ймовірною.

Активно розвідувальна робота провадилась на певному відтинку часу і з Туреччини, яка мала морське сполучення із Одесою через Стамбул. Діяльність спецслужби екзильного уряду в цьому регіоні здійснювалась, як і в інших, під пильним контролем В. Сальського, В. Змієнка та П. Сікори. Останній взагалі був дуже зацікавлений у цьому каналі, тому що саме через нього з кінця 1928 р. найбільш жваво йшов на Україну потік спеціальної літератури, виготовленої пропагандистською секцією військового міністерства УНР. Через цей же канал з УРСР до Туреччини через спеціальних агентів надходила інформація розвідувального характеру та друкована продукція, гостро необхідна спецслужбам ДЦ. І тому є сенс більш детально розглянути діяльність спецслужб ДЦ УНР в екзилі саме в Туреччині.Якщо Польща, Чехословаччина, Румунія у зв'язку з розвідувальною діяльністю вже згадувалася в окремих джерелах, то так звана "турецька карта" ще й до сьогодні залишалася поза увагою. До цього питання, але досить побіжно, звертався у своїх спогадах Георгій Агабеков*.Ускладнення розвідувальної діяльності спецслужб ДЦ УНР в екзилі через вже згадувані вище розвідувальні пункти на суходольному кордоні з УСРР (ефективна робота ОДПУ

Сторінки: 1 2 3 4 5 6