У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати
Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад
Реферат
Грубий пошук
Точний пошук
Вхід в абонемент
Курсова робота
Дипломна робота
Магістерська робота
Реферат
Контрольні роботи
Реферат
-
Особливості розвідувальної діяльності військової спецслужби Державного Центру УНР в екзилі у міжвоєнний період
19
по викриттю уенерівської агентури, зміцнення радянської прикордонної служби тощо) змусили II секцію Генштабу шукати нові "коридори" для проникнення в Україну й організації там розвідувальної діяльності. Прикметно, що ця "пошукова діяльність" спецслужб ДЦ УНР в екзилі майже повністю збіглася у часі із відповідним зацікавленням турецьким регіоном і радянських спецслужб, що призвело до гострого протиборства обох розвідок. Звичайно, цей двобій, зважаючи на різну "боєздатність" сторін, не мав близьких переможних перспектив для спецслужб ДЦ. Стартові позиції, об'єктивні й суб'єктивні умови ведення таємної боротьби були надто нерівними....Варто наголосити, що у 1928 р. до Туреччини була прикута особливо пильна увага спецслужб СРСР не лише у зв'язку із уенерівською еміграцією. Ця країна була плацдармом для ведення розвідувальних чекістських спецоперацій і щодо інших сусідніх з Туреччиною країн. За свідченнями Агабекова, у цьому регіоні була зосереджена найбільша мережа радянської резидентури. Центром її був Константинополь (Стамбул)*. Звідти проводилась робота "по Сирії. Палестині та Єгипту, так що фактично Константинополь був базою для ведення розвідки на арабському Сході"15.Українська громада у Туреччині стала каменем спотикання та предметом обопільної зацікавленості двох спецслужб. Провідні діячі ДЦ УНР в екзилі планували використати через неї зручний "коридор" для налагодження зв'язків з Україною й перекидання туди пропагандистської літератури. ОДПУ, довідавшись про таке "зацікавлення" уенерівських спецслужб, обрало українську громаду в Стамбулі для використання у спецоперації з виявлення методів керівництва з боку уенерівської еміграції існуючими в Україні контрреволюційними групами.Як випливає із спогадів, добре обізнаного у деталях розвідувальної роботи у згаданому регіоні, Г. Агабекова, здійснював цю операцію Іноземний відділ ОДПУ. Почалася вона з того, що в українській громаді у Стамбулі чекісти завербували одного із її провідних діячів, аби через нього переконати уенерівське керівництво в існуванні на теренах радянської України великої кількості симпатиків УНР та спровокувати згодом спецслужби ДЦ до налагодження стосунків із своїми "прихильниками" у фіктивних підпільних організаціях. Через отримувачів літератури, виготовленої у надрах пропагандистської секції Генштабу військового міністерства ДЦ і переправленої в Україну, там виявлялися симпатики уенерівської еміграції. У такий спосіб з часом планувалося знешкодити "петлюрівську діяльність", яка скеровувалася з Варшави через Стамбул на УРСР.Протягом 1928-1929 рр. чекістська операція з центром у Стамбулі через вдало підставлених осіб - моряків радянських пароплавів ("подорожніх"*), які видавали себе за зв'язкових із петлюрівським підпіллям в Україні, досягла своєї мети. Георгій Агабеков. торкаючись її деталей, писав: "Агентурна мережа у Константинополі була досвідченою і добре поставленою, її організував ще у 1925 році Гольдштейн**. ...Завдяки широко поставленій агентурі до нас потрапляло все листування української організації, представник якої знаходився у Константинополі... Зв'язок з Москвою константинопольська резидентура підтримувала інакше, ніж інші резидентури. На пароплаві "Ілліч", який курсував між Одесою та Константинополем їздив спеціальний агент для зв'язку...". Секретного агента у Туреччині в українській громаді автор спогадів згадував як № К/1616.Керівництво генштабу військового міністерства ДЦ УНР в екзилі, довідавшись (не виключено, що завдяки інформаціям. штучно підкинутим через завербованого радянськими спецслужбами агента) про існуючий у Туреччині канал перекидання на Україну пропагандистської літератури та існування на українських радянських землях симпатиків уенерівської ідеї, вирішило скористатися цією нагодою, налагодити зв'язок з УРСР, залучивши до роботи активістів української громади у Стамбулі.Хоча, щиро повіривши в існування в УСРР тих, хто бажав продовжувати боротьбу за відновлення незалежної України, провідники ДЦ до певного часу все ж серйозно сумнівалися у "чистоті" контактів.Підозра щодо проведення радянськими спецслужбами спеціальної операції для виявлення петлюрівського підпілля в УРСР в екзильних колах існувала з самого початку її розгортання і грунтувалася на повідомленнях добре законспірованих й впроваджених у радянські дипломатичні місії, зокрема у Варшаві агентів уенерівської розвідки.30 жовтня 1928 р. представник військового міністра ДЦ УНР на Балканах В. Филонович інформував голову II секції Генштабу В. Змієнка: "Зараз мені принесли дуже важне повідомлення про заходи більшовиків, які намагаються влізти до наших організацій як тут так і в інших країнах, а головне там у Вас. (Польщі. - Авт.}Відомості ці походять з тутешньої совітської місії. Полягають вони в тому, що большовики організували в Одесі якусь "таємну" організацію, яка ніби працює проти більшовиків. Ця організація має увійти у зв'язок (інформатор твердить, що уже увійшла) з організаціями, які працюють під прапором УНР. Я зажадав від інформатора підтвердження цих відомостей документами, які є і були мені обіцяні не в далекому часі для передачі..."17.Змієнко відреагував на повідомлення Филоновича блискавично: "...Відомості, що Ви казали відносно Одеси (спецоперація ДПУ. - Авт.), дуже важливі та мають всі ціли ймовірності. Під час моєї праці вже кількакратно відбивав спроби ГПУ влізти до нас. В одному випадку маю два припущення:... що інформатор в К. (Константинополі. - Авт.) увійшов в контакт з агентами, а може й сам агент ГПУ, що не виключено, бо він є наш старшина... Отже надзвичайно важливо дістати документи, бо може з них розв'яжемо цю загадку.Чекатиму на них нетерпляче..."18.Проте, як переконуємося, точних даних у уенерівської спецслужби не було. Існувало декілька версій, кожна з яких перевірялася. Вживалися також деякі заходи запобіжного характеру.Так, прислухавшись до думки Змієнка та пересторог інших діячів ДЦ, котрі лунали ще з осені 1928 р., військовий міністр Володимир Сальський направив на початку 1929 р. до Туреччини своїм представником Володимира Мурського*, який опріч виконання прямих обов'язків мав наглядати і за діяльністю окремих діячів української громади
Сторінки:
1
2
3
4
5
6