До речі, окремі (хоча й нечисленні) документи вказують, що Володимир Мурський, перебуваючи у Туреччині. підтримував зв'язки з представниками японської та французької розвідки, надсилаючи на ім'я В. Сальського кореспонденції з інформаціями про відповідну роботу.Не облишивши серйозних сумнівів і вагань, провідні діячі спецслужби ДЦ вже восени 1928 р. все ж ризикнули і пішли на встановлення нелегального зв'язку з Україною через Константинополь, доручивши діячам тамтешньої уенерівської громади практичний бік цієї діяльності. Ті, у свою чергу, налагодили зв'язок і через моряків радянських пароплавів, що приходили до Стамбула з Одеси та Новоросійська, переправляли пропагандистську літературу в СРСР а також отримували розвідувальні донесення з України та радянські друковані матеріали.В УСРР одразу після прибуття до місця призначення зв'язкові повинні були передавати заздалегідь підготовлені пакунки певним особам. Ці останні переправляли надходження з-за кордону за вказаними адресами членам нелегальних трійок, що утворювались в УСРР із "симпатиків ДЦ УНР".Таким же ланцюжком, але в зворотному напрямку (з Одеси та Новоросійська до Стамбула) відбувалося переправлення розвідувальних даних, друкованих офіційних видань з України до Туреччини.Не зайвим буде підкреслити, що вищезгадані розвідувальні донесення (враховуючи інспірований в ОДПУ характер спецоперації. - Авт.) носили переважно дезінформаційний характер. Адже відомо, що радянські спецслужби добре організовували роботу у надрах ІНВ з виготовлення спеціальних документів, зокрема і щодо стану Червоної Армії та інших питань, якими цікавились спецслужби іноземних держав. За свідченнями російського контррозвідника Володимира Орлова*, який певний час за завданням Добровольчої армії нелегально працював у ВЧК, ці документи фальшувалися у спецвідділі від назвою "Контра і дезо". За допомогою агентів-провокаторів сфальшованим документам надавався бажаний відтінок, після чого вони розповсюджувались переважно за кордоном, а також тиражувалися через місцеву пресу"21. Ці "розвіддонесення" на 95 відсотків містили фактичний матеріал, що не відповідав дійсності, але сприймалися у отримувачів за кордоном як оригінали, видобуті завдяки ефективній роботі іноземних розвідок па теренах СРСР22.Спецслужба ДЦ УНР ""підтримувала зв'язок з УРСР" принаймні два роки. Протягом цього часу її працівники та керівники військового міністерства (не знаючи напевно, хоч і підозрюючи, що вони знаходяться у полі зору радянських спецслужб. - Авт.), намагалися уникнути недоліків, удосконалити цю роботу, проводити її якомога ефективніше. Були вироблені більш стрункі правила роботи для переправлення літератури в СРСР через Стамбул. Пропонувалося "в дуже погані конверти вкладати листівки або журнали "Незалежну Україну" та написавши ту чи іншу адресу на конверті передати "подорожньому" аби він укинув лист той до ящика уже в Совдепії..." Намагалися не відступати від пропагованої ідеології ДЦ не засмічувати пропагандистське джерело надходжень в УРСР літературою іншого гатунку.Зокрема, зауважували: "...надалі таких журналів як "Сурма"** туди до Одеси не передавати. Мають вони специфічне значення та користі на Вкраїні не принесуть, а тим разом будемо лише обтяжувати "подорожніх"23.Робота спецслужб ДЦ УНР у Стамбулі почала гальмуватися у 1931р., коли так звані "подорожні" стали нерегулярно заходити на своїх пароплавах у цей порт. Джерело пропагандистської літератури почало поступово "висихати".На жаль, жодне із відомих дотепер джерел не дає змоги скласти більш-менш повну уяву про подальше розгортання подій у Туреччині. Листування провідних діячів уенерівської еміграції дозволяє лише робити певні припущення.Загалом же, із тогочасного перебігу подій на турецькому терені. який мовою документів був проілюстрований вище, можна дійти висновку, що радянські спецслужби. хоча на певний час і ввели в оману своїх уенерівських "колег", які потрапили до майстерно розставленої пастки, але не змогли зробити це остаточно і напевне. Є підстави вважати, що керівники і співробітники II секції Генштабу в цій ситуації виглядали не найгіршим чином. Щоправда, спокуса якомога ефективніше використати стамбульський плацдарм для досягнення своєї мети до певної міри приспала їхню пильність, і навіть цілком слушно підозрюючи "руку" чекістів і обурюючись суттєвими власними вадами у проведенні цієї роботи, вони продовжували сумніватись, а не рішуче протидіяти. І нарешті, особливості ведення таємної боротьби на чужому терені. підтримування зв'язків між діячами уенерівського уряду та співробітниками й агентурою спецслужби шляхом листування не могли не датися взнаки. Перестороги дописувачів щодо дотримання конспірації були доречними, але в більшості випадків марними. Такий спосіб вирішення вкрай важливих, доленосних і, що найголовніше, таємних питань часто-густо наражав як авторів, так і саму справу на провали.Стосовно ж діяльності військової розвідки ДЦ УНР в екзилі. то навіть наведений вище далеко не повний аналіз її роботи дає змогу переконатися, що проводилась вона не лише з великим "географічним" розмахом, а й досить кваліфіковано, незважаючи на чимало помилок та прорахунків. Керівники II секції домагалися від співробітників - розвідників та агентури належного дотримання правил конспірації. Акцентувалася увага на застосування паролів, псевдонімів, шифрів, якісне виготовлення фальшивих особистих документів. Особливе значення надавалося збору та впорядкуванню відомостей про охорону кордону і сили Червоної Армії у прикордонній смузі. І тут розвідка мала певні здобутки. До найбільш серйозних недоглядів уенерівської розвідки слід віднести: багато фактів виявлення і перевербування ОДПУ її агентів, що перекидалися в УСРР; недостатньо глибоке вивчення,