Це призводило до загострення протистояння на Січі і значно поширювало соціальну базу гайдамацького руху. Гайдамацтво спиралося на давню і досить впливову козацьку інституцію - зимівник. Саме зимівник став осередком цієї боротьби. Підсилені зростаючим наступом Російської імперії на землі Вольностей і намірами січової адміністрації посилити свій вплив на зимівчан, останні стали поєднувати в собі господаря вдень і гайдамаку вночі. І навіть частково залучали до "співпраці" ще одну старовинну і впливову інституцію - курінну отаманію, яка в економічному відношенні була більш ніж січова старшина залежна від аграріїв-зимівчан. До того ж, сама старшина прагнула стати найкрупнішим землевласником. Водночас вона намагалася якнайбільше зосередити в своїх руках не тільки військові і політичні, але й економічні важелі приборкання січового товариства і на власному прикладі очолити економічний рух у вигідному для себе напрямку - капіталізації і збагачення. Однак все це аж ніяк не співпадало з прагненнями центральної російської влади. Яка це вчасно зрозуміла і взагалі ліквідувала цю тенденцію - зруйнувавши Січ і ліквідувавши Запорозьке Військо і Вольності.

Таким чином на життевій арені Запорозького козацтва періоду Підпільненської Січі активно діяли чотири сили: Це січова адміністрація, січове товариство, зимівчани-хуторяни і центральна російська влада. Саме їх взаємостосунки живили ті процеси внутрішнього життя запорожців, які яскраво відбивають документи січового архіву. Саме в них міститься розуміння тих глобальних процесів, які протікали в козацькому середовищі в останній період його існування, і які в той же час і призвели до остаточної ліквідації Запорозького устрою.

Чи не найважливішу роль в цих процесах відігравав зимівник. Зміни, що відбувалися в Запорозькому зимівнику, як економічному та організаційному осередку, тягли за собою значні, навіть революційні перетворення, не тільки в економічному, а й в соціально-політичному житті Вольностей. Більше того, ми бачимо помітне зростання останньої, бо збільшується число заможніх людей які прагнуть більшої самостійності і незалежності від власної корпорації. Це врешті-решт зумовило зрушення у всіх сторонах життя не тільки Січі, а й усіх Вольностей. Такі зміни, до певної міри, можна назвати революційними, бо пізніше вони побіжно призведуть до ліквідації козацтва. Цi змiни стали вимагати й адекватних заходів по адаптації старого суспільно-політичного устрою Вольностей новим реаліям життя.

Звинувачувати січову адміністрацію в цілковитій неспроможності надати новим реаліям життя нових суспільно-політичних форм у нас немає ніяких підстав. Бо зробити це в умовах васальної залежності від Росії де домінувала більш примітивна економічна модель було просто неможливо. Саме ці обставини і сприяли прискоренню лiквiдацiї Сiчi.

Абсолютне верховенство Січі над усіма інституціями Вольностей вважалось незаперечним і цілком сталим. Відомо, що всі землі Вольностей поділялись на паланки, кожною з котрих керував обраний полковник з старшиною. З розпоряджень, наданих Кошем місцевій адміністрації на управління паланками видно, що паланкову адміністрацію обирала громада, а Кіш лише затверджував вже обраних. [6] Паланковій адміністрації були підпорядковані лише хутори поспольства і одружених козаків, незважаючи на випадки їх прямих зносин з Кошем. Такі нечислені випадки безпосередніх зносин говорять начеб то про пряме підпорядкування зимівників Січовій адміністрації, що на нашу думку не зовсім вірно. Зимівники січового товариства тільки номінально залишались підпорядкованими Січі, а фактично вони мали певну автономію і їх залежність від Січі обмежувалась залежністю господаря від влади курінного до якого він був приписаний.

Паланки, в свою чергу, поділялись на отаманства до складу яких входило кілька поселень. До Протовчанської паланки входило Василівське отаманство з селами Василівкою і Грузинівкою, отаманства Шульгівське, Половицьке, Проданівське з відповідними селами. [7] Отаманствами керувала вибрана місцевою громадою старшина, яка в свою чергу відповідала за порядок, збирала податки і вела зносини не тільки з керівництвом паланки, а й безпосередньо з Кошем. [8] З Коша часто йдуть накази безпосередньо сільським отаманам. Такий безпосередній тісний зв'язок давав змогу уникнути бюрократичних припон і оперативно вести управління. Добре видно і розподіл на цивільну і військову владу, хоча з огляду на військову ситуацію, остання часто брала на себе і виконання суто цивільних обов'язків, як то збирання податків, заготівля провіанту і фуражу, утримання поштових станцій і таке інше.

Отаманства ділилися на так звані десяткові хати. Причому знову ж таки окремо на посполиті і військові, тоб то козачі. До цих десятків записувались всі піддані Вольностей що мешкали поза Січчю. Вони були водночас найдрібнішою військовою, допоміжною і господарською одиницею, по виконанню різних нарядів і збору податків. Податків можна було частково уникнути перейшовши в козацький стан, перебування в якому було вигідне і за матеріальними і за моральними міркуваннями.[9] (Див. Схему)ю

Аналіз тексту універсалу дає змогу припустити, що в даному випадку маємо хоча й поодинокий, але певный відголосок спроб адміністративних реформувань часів Нової Січі, коли зимівники одружених намагались вивести з прямого підпорядкування Січі і передати під юрисдикцію паланок. Реформування не вдалося, принаймні в подальшому ми не зустрічаємо жодних посилань на подібні спроби. І це не дивно, адже авторитет паланкових полковників був слабий, про що свідчить лист Бугогардівського полковника Андрія Сухого до Коша про неможливість знайти винних і задовольнити позов курінного Стецька Старого Левушківського куріня з товариством за покрадених коней. ''А якщо і знайдуться, то мого суду й покарання не слухають, що підтвердити можуть курінні отамани Левушківський та Незамаївський про те відають''. [10] Показово, що полковник спирається на традиційно високий авторитет курінних отаманів. Не дарма ще М.Е. Слабченко вважав