Вже в Х ст. давньоруські майстри оволоділи мистецтвом черні. Проте найбільшого розвитку воно досягло в ХІІ-ХІІІ ст. У скарбах, а також культурних шарах великих міст незмінно виявляються виготовлені у техніці черні срібні колти, медальйони, персні, хрести-енколпіони, широкі браслети-наручі. Вони характеризуються надзвичайною декоративністю зображення, техжчною і функціональною довершеністю.

З виробництвом емалей тісно пов'язане склоробство. У багатьох давньоруських центрах виявлено сьогодні його сліди. Мозаїчна маса, віконне скло, посуд, скляні браслети, персні, намисто - ось неповний перелік речей, які виготовлялися у склоробних майстернях. Вже в кінці Х - у першій половині XI ст. давньоруським

майстрам були відомі секрети скловарного виробництва. XII -XIII ст. - час розквіту склоробного ремесла.

Гончарне виробництво поставляло на ринок найбільший асортимент продукції: горшки, глечики, амфорки, корчаги, світильники, підсвічники, іграшки і т.і.. На межі Х-ХІ ст. почали виробляти полив'яні керамічні вироби. Ними були - столовий посуд, декоративні плитки, які йшли на оздоблення інтер'єрів палаців. Давньоруські керамісти виготовляли полив'яний посуд, який створював гідну конкуренцію привозному.

Значна концентрація цього виробництва була в посадських районах міст, і характеризувалася досить великою потужністю. Про це свідчать виявлені керамічні центри у Білгороді і Вишгоро-ді.Розвиток гончарства у ХІІ-ХІІІ ст. зумовлювався дією ринку. Майстри досконало володіли технологією і матеріалами, але збільшення попиту погіршило з часом якість їх продукції.

Значне місце серед матеріалів, які були на Русі, посідала кістка. З неї виготовляли ручки дзеркал, руків'я ножів, наконечники стріл, гребінці, писала, ґудзики, іконки і т.і. Досвідчені різьбярі працювали у цій галузі. Майстерні виявлені у Києві, Звенигороді, Галичі, Новгороді, інших містах.

Будівельна справа досягла у Київській Русі теж високого рівня. Найбільш поширеними були ремесла: дерево- і кам'янообробні, виготовлення цегли, вапна.

Найдавнішим з них є деревообробне ремесло. Житлові і господарські будівлі, перші християнські храми, оборонні стіни, різноманітні господарські і побутові речі- ось неповний перелік об'єктів із дерева.

Широко розгорнулося на Русі в кінці Х - на початку XI ст. кам'яне будівництво. Воно потребувало спеціалістів різних профілів будівельників, цегельників, каменярів, вапнярів. Знайдені залишки майстерень по обробці каменю, печей для випалу плінфи і вапна в Києві, Чернігові, Суздалі, Старій Рязані, Полоцьку.

У свій час Б.О.Рибаков вважав, що цегляне виробництво існувало в більш як 25 великих центрах Русі. П.П. Толочко вважає, що сьогодні є підстави стверджувати, що виробництво будівельних і опоряджувальних матеріалів існувало в кожному місті, де велося

монументальне будівництво, за винятком тих ситуацій, коли потрібних матеріалів не було на місці /шифер, вапняк/ або виробництво яких вимагало спеціальних знань, складних технологій/смальта, скло, полив'яна кераміка/.

Відомі були також кравецьке ремесло, обробка шкіри і виготовлення взуття. Кожум'яки і усмошевці неодноразово згадуються у писемних джерелах. Прядіння і ткацтво, переробка сільськогосподарської продукції теж мали значне поширення на Русі.

За соціальною формою давньоруське ремесло поділялося на вотчинне або помісно-вотчинне, до якого близько стояло церковно-монастирське, вільне , або посадське, і державне. (1)

В межах феодальних садиб розвивалося помісно-вотчинне ремесло на Русі, а в містах - в їх центральних частинах, де була велика концентрація дворів знаті. Вотчинні ремісники жили на території феодальних садиб. Вони працювали в майстернях, що належали їх господарям. Здебільшого ювелірне ремесло мало вотчинний характер. Таке дороге виробництво було під силу тільки багатим феодальним господарствам. На феодальних садибах працювали також ковалі, гончарі, склороби, ремісники інших спеціальностей. Однак вони не мали права власності на знаряддя праці і її результати. Спочатку вотчинні ремісники працювали на обмежене коло замовників. Але вже у XII -XIII ст. з розвитком товарних відносин вийшла на ринок продукція вотчинних майстрів.

Однак ми не володіємо , на жаль, механізмом виходу вотчинного ремесла на вільний ринок.

Поряд з помісно-вотчинним розвивалось і вільне ремесло у давньоруських містах. Посади стали місцем його зосередження. Цікавим в цьому плані є Подол- посад найбільшого міста Русі Києва. Дослідження показують, що вже у IX ст. він був повністю сформованим міським районом. До Х ст. сягають сліди ремісничої справи. Залишки майстерень по обробці бурштину, шиферу, виготовленню скляних і ювелірних виробів, сліди ковальської справи виявлені в різних районах Подолу. Це дає підстави

1. Толочко П.П. Древнерусский феодальний город. -С.99-119

констатувати про розвинену виробничу діяльність жителів цього міського району. Новгород, Чернігів, Переяслав, Галич, Смоленськ, Полоцьк характеризуються аналогічною ситуацією. Посадські райони цих міст в XIII ст. дедалі більше набувають значення центрів дрібнотоварного виробництва.

Разом з тим існував ще один сектор ремісничого виробництва, який можна кваліфікувати як державний. Князівська влада була його організатором. Потребами загальнодержавного розвитку були - будівництво міст та оборонних укріплень.

Міське монументальне будівництво було компетенцією князів. Маються на увазі князівські резиденції, церковні споруди. В літописах містяться численні свідчення про їх будівництво. Князівська адміністрація підпорядковувала роботу майстрів кам'яних справ.

На основі аналізу археологічних матеріалів можна виділити два основні періоди давньоруського ремесла, що відповідають загальній картині економічного розвитку країни.

Малорозвинене ремесло відповідає ранньофеодальному етапу. Більш розвинене ремесло характерне для періоду феодальної роздробленості. На даному етапі воно характеризувалось збільшенням обсягів виробництва. У літературі ці періоди кваліфікуються як вотчинний і вільний.

Одним із важливих і не до кінця