Реферат на тему:
Особливості воєнно-морського мистецтва українських козаків у першій половині XVII ст.
В історії України доба козаччини проявила себе особливо яскраво. Протягом XVI-XVIII ст. український народ витворив свої національні збройні сили, воєнне мистецтво яких на суші і на морі добре знане, було високо оцінено тогочасною Європою, привернуло увагу полководців багатьох країн світу. І це не дивно, бо українським козакам належить виняткова роль у західноєвропейській історії. І, безперечно, високу ефективність і результативність мав їх флот.
Загальновідомо, що в період, який висвітлюється, організація морських походів низовиків була головним чином прерогативою козацької ради і здійснювалася за її рішенням на основі неписаних норм звичаєвого права та демократичних традицій, що існували на Січі. При цьому свою стратегію і тактику козацьке керівництво, як правило, не узгоджувало з володарями сусідніх країн. Втручання останніх нерідко ігнорувалося і залишалося поза увагою.
З кінця XVI ст. українські козаки робили фактично щорічні морські походи, нерідко й по кілька разів. Через це Османська (Оттоманська) імперія поступово втрачала абсолютний контроль над Чорноморським басейном. Уже на початку XVII ст. турки нерідко змушені були переходити до оборонної стратегії, з великими труднощами захищаючи на побережжі міста, фортеці, а на воді торгові кораблі. А в окремі періоди багатовікової жорстокої боротьби запорожцям вдавалося контролювати басейни Дніпра та Бугу, побережжя Чорного й Азовського морів.
Ще до утворення української козацької держави в середині XVII ст. запорожці здійснили успішні морські походи, а козацький флот зміцнів організаційно і збільшився чисельно. Так, у 1606 р. вони вдало штурмували Кілію над Дунаєм, Акерман (Білгород) над гирлом Дністра і болгарську Варну1. Це був перший набіг запорожців, що звернув на себе загальну увагу. Пізніше, на протязі наступних 15 років, запорожці вдало ходили на Азов, Кафу, Трапезунд, Трабзон, Кодрід, Карамуссал і Сіноп тощо2, завдаючи суттєвих втрат цим та іншим містам і твердиням, які знаходилися вздовж побережжя.
Через активні наступальні дії козацького флоту турки неодноразово були змушені відбудовувати укріплення і фортеці в пониззі Дніпра - Очаків, Тулчу, Каракермен та інші. Проте козаків це не зупиняло. Вже в березні 1624 р. вони організували черговий похід. Десант із 80 "чайок" висадився поблизу Кафи і здобув її.У серпні, як повідомляв київський митрополит Іов Борецький, запорожці на 102 "чайках" зіткнулися з турецьким флотом із 25 галер і 300 ушкалів біля виходу з Дніпровського лиману. Битва тривала кілька днів. Козаки все ж прорвалися у Чорне море, а потім спалили маяк Форос, укріплення Бююкдере, Єнікьой та Істіньє3.У 1625 р. козацький флот у кількості 300-380 "чайок" також тричі виходив у море. Запорожці знищили безліч міст на малоазійському побережжі, ходили під Царгород і, вертаючись, під Очаковом пробилися крізь турецьку ескадру, що мала у своєму складі 20 галер і багато човнів. У 1626 р. були чутки, що на море вибирається вже тисяча човнів. Але насправді ходило тільки - 60. Козацькі "чайки" загналися аж до устя р.Ріон на Закавказзі, але турки половину з них захопили в полон. У 1627 р. були знову малі набіги, по 60-80 чайок. У 1630 р. коло Монастирського острова випищики підготовили 300 човнів. Тоді козаки пограбували сильно ціле болгарське побережжя, аж до передмість Царгороду4.Виходило так, що перед походом (за чотири - п'ять тижнів до попередньо призначеної дати), січове керівництво по паланках розсилало універсали, а по містечках і селах розходились знані "в народі" козаки, кобзарі, які в базарні та ярмаркові дні агітували люд за свою справу.І вже протягом тижня-двох Січ поповнювалася як досвідченими у військовій справі козаками, так і новобранцями - добровольцями рекрутами (молодиками). Їх готували певний час похідні отамани та інші старшини. Новоприбулі самостійно мали забезпечити себе усім необхідним для походу - амуніцією, зброєю, припасами.Перед виступом їм надавалася можливість попрощатися з рідними та близькими. Збір на Січі переважно відбувався своєчасно, бо ніхто не хотів "зганьбити себе довіку". Безпосередньо в морський похід відбирали особливо "сильних духом і тілом". З відібраним особовим складом проводились військові заняття (за сучасною термінологією: своєрідний курс морського піхотинця), насамперед ретельно готували "степовиків". Підготовка проводилася таємно. Про мету походу рядові козаки інформувалися тільки в загальних рисах. Мінімальним, так би мовити спартанським, було їх забезпечення провіантом. Він складався головно з сухарів, копченого м'яса, сушеної риби, пшона, ячмінного борошна. Велика увага приділялась і боєзапасам. Кожний учасник повинен був мати при собі шаблю, дві рушниці, 6 фунтів пороху, відповідну кількість куль і шроту. На "чайці" розміщався екіпаж від 50 до 70 козаків та кілька фальконетів (легких гармат). Про широке застосування фальконетів запорожцями під час походів засвідчив, зокрема, відомий французький військовий інженер Г.-Л. Боплан, який у 1630-1648 рр. перебував на службі в польського уряду, керував будівництвом фортець на Півдні України. Він зазначив, що на козацькому човні - "чайці" встановлювалося 4-6 гармат такого зразка5. А враховуючи той факт, що в морський похід, як правило, вирушало близько 60-100 "чайок", то в середньому виходило по 100 гармат на кожну тисячу козаків. Це давало можливість козацькому флоту завдавати відчутний удар по супротивнику. Значна увага приділялася морально-психологічному стану учасників рейду. Залишаючи Січ, вони суворо дотримувалися традиційних ритуалів і звичаїв. Особовий склад "чайок" формувався переважно за курінним принципом і тоді козаки добре знали один одного. Під час бою
