Реферат на тему:

Освіта України в гетьманський період

Незважаючи на скрутний час, гетьманський уряд і особисто П. Скоропадський виявили розуміння того, що без підтримки науки, освіти, мистецтва не можна успішно вирішувати й інші питання державного будівництва. Саме гетьманській державі належить пріоритет заснування Української академії наук (УАН), про що мріяло кілька поколінь діячів української культури й науки. Велику підготовчу роботу зі створення Академії провів міністр народної освіти М. Василенко, який зумів залучити до цієї справи видатного вченого В. Вернадського. Мі- ністр склав списки вчених, яких було б бажано залучити до наукової діяльності в Україні, і зумів переконати кількох із них переїхати з Росії. Академік В. Вернадський очолив комісію з питань заснування УАН, у якій над підготовкою відповідних документів працювали Д. Багалій, М. Кащенко, Г. Павлуцький, О. Сперанський, Є. Тимченко, В. Модзалевський, В. Перетц та інші.

Комісія виробила проекти головних установчих документів: про створення УАН, про Статут УАН, про штати УАН, про кошти УАН. Обґрунтовуючи законопроект про Академію, М. Василенко доповідав РМ: «Коли в Києві закладається Українська академія наук, то це викликається не самісінькими науковими інтересами. З цим пов’язуються міркування величезної національної та державно-економічної ваги… Викликають Академію до життя, з одного боку, зріст та поглиблення національної свідомості українського громадянства, а з другого - необхідність невидно підняти виробливість та трудову міць українського народу та й використати в якнайвищій мірі виробливі сили».

Справу створення УАН довів до логічного завершення наступний мі- ністр народної освіти П.Стебницький, за якого уряд прийняв усі розроблені документи. 14 листопада П.Скоропадський затвердив закон про заснування Української академії наук як державної установи у безпосередньому віданні верховної влади. УАН складалася з трьох відділів: історико-філологічного, фізико-математичного та соціальних наук. До першого затвердженого гетьманом списку з 12 академіків увійшли Д. Багалій, А. Кримський, М. Петров, С. Смаль-Стоцький, В. Вернадський, С. Тимошенко, М. Кащенко, П. Тутковський, М. Туган-Барановський, Ф. Тарановський, В. Косинський та О. Левицький. Першим президентом УАН став В. Вернадський.

Попри фінансові труднощі уряд знайшов можливість налагодити гідне фінансування Академії. Штатні академіки за оплатою прирівнювалися до заступника міністра. Вірогідні асигнування виділялися на різноманітні дослідницькі програми й напрями наукового пошуку. В системі УАН створювалися не лише інститути, а й Національна бібліотека, Ботанічний сад, астрономічна обсерваторія, музеї, видавнича база - всього 45 структур.

Академія дістала режим максимального сприяння, одержавши статус самоврядної юридичної особи, а також право заснування наукових закладів, безмитного й позацензурного отримання літератури й наукового обладнання, присвоєння ступеня доктора наук, організації наукових форумів. Наукові видання УАН повинні були виходити українською мовою, а за бажанням автора - й іншими мовами.

З часу свого заснування Академія наук розпочала активну діяльність і, незважаючи на зміну влади й політичних настроїв, протягом десятиріч залишалася головним осередком наукових знань і фундаментальних досліджень.

Підвищеною увагою гетьманського уряду користувалася вища освіта. Крім діючих університетів у Києві, Харкові та Одесі, 1 липня було відкрито ще два навчальних заклади - Київський та Кам’янець-Подільський державні українські університети. Спроба українізації університету св. Володимира в Києві за часів ЦР успіху не мала. Тому міністерство народної освіти вирішило піти іншим шляхом, створюючи нові університети з українською мовою викладання і широким спектром українознавчих дисциплін.

Уряд усіляко підтримував вузи, які відігравали провідну роль у підготовці спеціалістів високої кваліфікації, надавши статус державних київським політехнічному та комерційному, харківським ветеринарному, комерційному, технологічному, Катеринославському гірничому, Ніжинському історико-філологічному інститутам (останньому надали статус державного університету).

За доби гетьманату розпочали роботу щойно утворені Архітектурний та Клінічний інститути у Києві, Політехнічний та Сільськогосподарський - в Одесі, Український історико-філологічний факультет у Полтаві. Уряд розробив струнку тарифну сітку оплати праці викладацько-професорського складу та заснував стипендії для студентів.

Неослабною увагою Української Держави була оточена початкова й середня школа. В липні міністерство народної освіти видало розпорядження про утворення національної нижчої початкової школи, яким передбачався перехід на українські підручники й мову викладання, в російськомовних гімназіях і реальних училищах запроваджувалися українознавчі предмети. Істотно змінювалися програми учительських семінарій, які наближали підготовку педагогічних кадрів до реальних суспільних потреб.

Уряд виділив 350 стипендій для незаможних учнів української національності, взяв на баланс держави 40 чоловічих гімназій, відкритих за ініціативи М. Василенка. З цією метою було асигновано 4 млн крб. На підвищення заробітної плати вчителям лише у жовтні - листопаді державна скарбниця видала майже 29 млн крб.

На кінець 1918 р. з 836 діючих гімназій (161 державна, 409 громадських, 268 приватних, 474 хлоп’ячі і 362 дівочі) 150 були українізовані. Таким чином, формувалася національна школа, яка мала вирішувати завдання, співзвучні загальнодержавним тенденціям розвитку.

Спостерігалась активізація мистецького життя, що дало підстави дослідникам говорити про розквіт національних закладів культури у той період. Численні факти підтверджують таку думку.

У складі міністерства народної освіти та мистецтва було створено головне управління мистецтва й національної культури, яке мало автономний бюджет. Крім того, уряд виділяв цільові кошти на охорону пам’яток старовини, археологічні дослідження, підтримку творчих колективів тощо. Так, у вересні 600 тис. крб. було асигновано на заходи з охорони пам’яток культури.

Бережливе ставлення до історико-культурної спадщини народу України виявилось у реальній підтримці музейної справи. Держава дбала про життєдіяльність усіх 36 музеїв, заснованих до революції.

Прагнучи, щоб українська театральна й музична культура вийшла на європейський рівень, П. Скоропадський особисто опікувався творчими колективами, які могли знайомити українську публіку