Реферат на тему:
Пам'ятний знак на честь Козацької фортеці
Днепровские пороги
План крепости Кодак, 1635 г.
План расположения Запорожских сечей
Монумент в честь взятия козаками крепости Кодак
Кодакский порог на Днепре
Карьер на месте бывшей крепости Кодак. Район пос. Старые Кодаки
Карьер на месте бывшей крепости Кодак. Район пос. Старые Кодаки
Вид на Днепр, район Старых Кодак. Остров Кодачек.
Днепровские пороги
Район бывшей крепости Кодак
Район бывшей крепости Кодак
Старые Кодаки. Памятный знак в честь Кодакской крепости
Вид на Днепр. Старые Кодаки
Общий вид на место бывшей крепости Кодак
Общий вид на место бывшей крепости Кодак
Старые Кодаки. Улица вдоль старого кладбища
|
Незабаром виповниться 85 років, як у селищі Старі Кайдаки, на залишках колишньої Кодацької фортеці, з ініціативи Дмитра Івановича Яворницького було встановлено невеличкий пам'ятник з таким написом: «На этом месте гетман Хмельницкий с войском запорожским взяли приступом польскую крепость Кодак 24 апреля 1648 года». Зазначена у написі дата була помилковою, джерелом стала, мабуть, широко відома «Історія Русів», що пов'язує взяття Кодака з початком повстання, але не в тому суть. До цього часу вже старенький пам'ятник залишається єдиною згадкою про славні події часів Визвольної війни українського народу 1648-1654 років на території сучасного Дніпропетровська.
Історія заснування Кодацької фортеці відносить нас до 30-х років XVII століття, коли значно зросили втечі селян на Запоріжжя. Депутати сейму, який було скликано у лютому 1635 року, прийшли до думки організувати блокаду Запоріжжя, щоб припинити потік біженців-селян на Січ та не допустити анти турецьких виступів запорожців. Було вирішено збудувати на Дніпрі фортецю, яка була б опорою польського панування на Придніпров'ї та розірвала б усякі зв'язки Запоріжжя з Україною.
Місце для фортеці було обрано на правому високому березі Дніпра, коло першого, Кодацького, порога, тому й фортеця дістала назву Кодак. Нагляд за спорудженням фортеці вів коронний гетьман Станіслав Конецпольський. Будівельними роботами керував французький інженер Гійом Левассер де Боплан. Дерево для будівництва фортеці доставляли з берегів Самари. На будівництві працювали селяни-кріпаки, полонені татари та козаки. Будівництво було закінчено у липні 1635 року. Фортеця, як на той час, була збудована за останнім словом фортифікаційного мистецтва і вважалась неприступною.
Комендантом фортеці було призначено французького офіцера Жана Маріона, а комісаром -шляхтича Пшияловського. Гарнізон було укомп-лектовано двома ескадронами драгунів. Про споруду цієї фортеці виникла народна пісня, в якій говориться:
Не хотіли пани-ляхи
Попустити й трохи,
Щоб їздили в Січ бурлаки
Та й через пороги, -
Спорудили над Кодаком
Город-кріпосницю
Ще й прислали в Кодак військо
Чужу-чужаницю.
Іде бурлак чи комишник
Порогом-водою,
Його лове чуже військо
Й оддає в неволю.
Зажурились запорожці,
Що нема їм волі
Нi на Дніпрі,
Ні на Росі,
Ні в чистому полі...
Українські козаки цілком усвідомлювали ту загрозу, яка виникла з утвердженням панів на ближніх підступах до Запоріжжя. Саме тому в ніч з 3 на 4 серпня 1635 року загін козаків на чолі а Іваном Сулимою здійснив напад на Кодак. Гарнізон фортеці було знищено. Як свідчить Львівський літопис, «...Сулима з Черкас, еще два полковники з ним, зобравши козаків 3000, пошли до него. І так напавши місяця Августа, скоро запустивши, до матки божій 3 дня, в вечора то до світа збили вшисток люд єго і ноги не оставили, тільки що на чату були виїхали 15 коней і тії ся остали. А самого живо взявши, наперві руки му ізсікли i за пазуху вложили, і у плюдри пороху насипали і поставили у стовпа над Дніпром, і запалили, і порох го втиснув в Дніпр».
Будівничий фортеці Боплан, розповідаючи про Кодак, так описував ці події: «На відстані гарматного пострілу лежить Кодак, перший з порогів скелястої гряди, що простягається впоперек ріки, затрудняючи плавання човном. Є тут фортеця, яку я розпочав будувати в липні 1635 року, але в серпні того ж року якийсь Сулима, гетьман повсталих козаків, вертаючись з морського походу і побачивши, що фортеця заважає їм досягти рідного краю, зненацька захопив її і розбив гарнізон, що мав десь коло 200 воїнів під командуванням полковника Маріона. Цей полковник Маріон був французом. Оволодівши фортецею і захопивши велику здобич, Сулима повернувся з козаками на Запоріжжя. Проте вони не володіли фортецею довго, бо інші козаки (вірні Речі Посполитій) під командуванням відомого Конецпольського, каштеляна краківського ударили на фортецю і здобули її. Врешті-решт гетьман бунтівних козаків був полонений і разом зі своїми спільниками його перевезли до Варшави і там прилюдно четвертували».
Дійсно, зрадженого реєстровцями Івана Сулиму, а з ним ще п'ять козацьких старшин, було видано польським панам. У грудні 1635 року Сулиму стратили у Варшаві. З тієї козацької старшини, що була близька до отамана Івана Сулими та відправлена у Варшаву, живим залишився хорунжий Павло Михнович Бут (Павлюк). Пізніше, у 1637 році, він підняв повстання проти польських панів, яке з невеликою перервою тривало до кінця 1638 року та закінчилося поразкою селян і козаків. У цьому повстанні, як і в усіх попередніх виступах селянства, збереглися риси локаль-ності: селяни, що покозачились, тримались