Реферат - Пам'ятний знак на честь Козацької фортеці
12

ближ-че до рідних місць, а тому вогнища повстання легко придушувались панськими військами. Тяж-ка доля спіткала Павлюка: його по-зрадницьки схопили і відправили у Варшаву для страти.

Ще в 1635 році було переведено з Низу в око-лиці Кодака одну річкову сотенну канцелярію на чолі з сотником та двома хорунжими.

За переказом, записаним одним з авторів цих рядків - А. М. Ковальовим, кодацька сотня бра-ла активну участь у повстанні під проводом Якова Острянина (1638). Під час захисту повстанського табору біля Жовнина на Сулі особливо відзначилася дружина кодацького сотника Семена Мотори Варвара. Варварі Острянин нібито доручив стріляти особливо важливих персон у воро-жому таборі, приставивши шість козаків заряд-жати мушкети та готувати стріли для неї. За тим же переказом, розвідники Потоцького нібито вия-вили, що джерелом «особливого зла» з боку козацького табору є відьма, яка безпомилково під-стрілює ротмістрів та вельмож. Перебіжчик-реєстровець повідомив, що та відьма зветься Варварою Кодак. Потоцький наказав відкривати гарматний вогонь по всякій жінці, що буде помічена в козацьких шанцях. Дуже багато жіноцтва полягло від розриву порохових ядер, серед них загинула і Варвара...

Відходячи під натиском шляхетських військ, повстанці шукали порятунку на території Російської держави. В кінці червня до Білгорода прибув козацький загін у 865 чоловік на чолі з гетьманом Яковом Острянином. Через три дні з'явилася туди ж кодацька сотня Семена Мотори у складі 83 чоловік. Усі були на конях, а в по-воду привели ще 370 коней. На тих конях вони привезли в Білгород багацько біженців. У доповідному листі до царя Білгородський воєвода Щетинін, передаючи прохання гетьмана і козаків прийняти їх у російське підданство, так пояснював причини, що змусили козаків покину-ти рідний край: «Польские й литовские люди их хрестьянскую веру нарушают и церкви божии разрушают, и их побивают и жен их и детей, збирая в хоромы, пожигают и пищальное зелье, насыпав им в пазуху, зажигают, й сосцы у жен их резали... и всякое строение разоряли й пограбили».

У царському указі з цього приводу було сказа-но: «... велел их принять под свою государеву державу в Московское государство и... велел их по их челобитию устроить на Чугуеве на вечное житье». Воєводі наказувалось негайно надати допомогу поселенцям з казни (кожному відповідно до його службового та соціального стану) хлібом, насінням для посіву, матеріалами для будівництва житла та фортеці. Це, однак, не було виконано.

У 1641 році сотник Мотора розпочав піклування про переселення кодацької сотні на територію козацького Сибірського Війська. Чи всю кодацьку сотню повів з собою Семен Мотора в Сибірське Військо, чи якусь його частину, не відомо. На під-ставі топонімічних пам'яток, які залишилися на шляхах Семена Мотори, можна здогадуватися, де він пройшов з загоном відданих йому земляків. Справді, на Далекому Сході та на Далекій Півночі вражає в топоніміці велика кількість назв: «Варварина сопка», «Варварина могила», «Варварині груди», «Розпадок Варвари» тощо...

Місцеві легенди розбігаються в тлумаченнях цих назв. З приводу «Варвариної сопки», що в західному крилі Ванданського перевалу, який пере-тинає залізниця Волочаєвка -Комсомольськ, нігедали додержуються думки, що «нігедалка Варвара Сотник убивала хунхуза, хунхуза убивав Варвару...». Трохи іншого переконання гольди, що меш-кають між притокою Буреї річки Яурін та південним кордоном Якутії. Про «Варварину могилу» на західному схилі пологої безіменної сопки, кіло-метрів за 40 на північ від річки Яурін, вони ка-жуть, що «гольдка Варвара Кодак нищила хунху-зів, за що хунхузи знищили її...» А якути, які господарюють на території між правими притока-ми Індігірки - Нерою та Мома, - цілком певні, що їхні «Варварині сопки» та «Варварині моги-ли» - то пам'ятники видатній якутці Варварі Моторі - доньці якутського князя Кангаласького, яка сміливо боролася з ворогами якутів. На що уссурійські та амурські козаки твердили: «Не вірте їм - вони люди темні. Варвара - козачка. Самі подумайте, чи могла б ото дикунська дівка так хоробро змагатися з хунхузами?..», але тут же додавали (в станиці Чернігівці близько Іману) - «то козачка Уссурійського Війська», а в станиці Полтавці (біля Благовєщенська) - «то козачка Амурського Війська»...

Ім'я Семена Мотори увійшло в історію географічних відкриттів на Далекому Сході. 23 квітня 1650 року загін Семена Мотори дійшов до Анадирського острогу - зимовища Семена Дежньова, де обидва вони вирішили «государеву службу слу-жить вместе». На протязі 1650 -1652 років Дежньов разом в Моторою ходять на пошуки річки Пенжини (1650), лаштують походи в верхів'я Анюю на ходинців (1651) та на анаульського князька Мекерку (1652), в бою з загоном якого й поклав голову Семен Мотора...

Але повернемось до Кодака. Придушивши селянсько-козацьке повстання, польські пани поспішили з відбудовою Кодацької фортеці. Будівництвом відновлюваної фортеці керував інженер Фрідріх Гектант, який до цього спорудив укріп-лення у Львові, Городищі, Хмільнику та інших містах. Нова фортеця стала майже втричі більше попередньої. Залогу фортеці вирішено було поси-лити. У липні 1639 року відбудова Кодака була закінчена. За повідомленням польського шляхтича Б. Машкевича, на високих валах були встановлені гармати.

Фортеця посилено охоронялася. Перед заходом сонця ворота зачинялися, міст через рів з водою піднімався, і нікого не пускали на-віть у разі крайньої необхідності. Ночами по валах ходили дозори на чолі з вартовими офіцера-ми. В трьох кілометрах від фортеці на самому високому місці була збудована височенна вежа,

---

Сторінки: 1 2 3 4 5