Реферат - Пам'ятний знак на честь Козацької фортеці
12

Кодака тривала до кінця вересня - початку жовтня і закінчилася ка-пітуляцією гарнізону. В той час розташований під Кодаком табір повстанців очолювали полков-ники Максим Нестеренко, Прокіп Шумейко та Яків Волченко. 1 жовтня комендант фортеці Гродзіцький прийняв умови капітуляції. Згідно з ни-ми, гармати, яких налічувалося шість бронзових і сім залізних, мали бути передані козакам. Пе-редбачалося, що жовніри вийдуть з Кодака з роз-горнутими прапорами, барабанами, запаленими ґнотами та усією звичайною зброєю. Окремим пунктом умов був гарантований вихід з Кодака ра-зом з залогою Стефана Чарнецького - польського посла до гетьмана під Жовтими Водами. Залога вимагала, крім того, перевезення тіла Стефана Потоцького до Києва і передачі його там домініканам, а також вільний вихід разом з жовнірами ксьондзів. (Зазначимо, що відносно Чарнецького вимога була виконана повністю.
Пізніше він повернувся у Річ Посполиту і під час одного з походів на Україну, захопивши Чигирин і Суботів, наказав викинути з родинної усипальниці Хмельницьких прах Богдана Хмельницького і його сина Тимоша.) Крім вже перелічених вимог, залога домагалася гарантій виходу у небезпечне місце під охороною козацького загону на чолі з Максимом Нестеренком. Тим же днем - 1 жовтня 1648 року - датується присяга Нестеренка, в якій він під загрозою небесних кар зобов'язувався цілими і здоровими доставити польських шлях-тичів і всю залогу у зазначене ними місце.

За даними польської реляції, шляхетське військо покинуло фортецю 2 жовтня і вирушило вздовж Дніпра на Крилов. Вже на марші залога, що налі-чувала 120 чоловік, була розділена на три части-ни. Одна мала прямувати на Чигирин, друга - на Вороновку, третя - на Крилов. Слідом за поляками йшли селяни, які палали ненавистю до ще недавно могутніх шляхтичів та драгунів. Під Чигирином частина залоги була роззброєна, офі-цери ув'язнені, а їх майно передали дружині Богдана Хмельницького, яка була на той час у Чиги-рині. Інші члени залоги частково були страчені козаками та селянами, частково - втекли. Те са-ме відбулося у Вороновці та Крилові. Так вирва-лась назовні давно стримувана ненависть українських селян та козаків до кодацької залоги - цього уособлення шляхетського панування на Україні напередодні Визвольної війни .

На початку 1649 року польські комісари, які вели тоді переговори в Переяславі з урядом Хмельницького, доносили королю, що, за їх відомостями, Кодак пустує, а гармати з фортеці перевезвені до Чигирина та Переяслава. Колись неприступна фортеця залишилась тепер у глибокому тилу Війська Запорізького і не мала стратегічно-го значення. Цікаво, що під час переговорів у Переяславі лунали вимоги козацької голоти за-арештувати комісарів і відправити їх у Кодак. Це питання обговорювалося і на старшинській раді, тобто не виключена була можливість перетво-рення фортеці на тимчасову в'язницю для польських сановників.

Влітку того ж 1649 року біля Кодака було дозволено кочувати татарам. Мабуть, у зв'язку з цим, а також зі зміною статусу фортеці, частина українського населення, що жило навколо Кодака (головним чином ремісники), покинула свої оселі і вище по Дніпру заснувала селище Новий Кодак. Ситуація різко змінилася напередодні возз'єднання України з Росією. Проти цього союзу виступив кримський хан, і вже в Переяславських статтях 1654 року зазначалося, що в Кодаці має утримуватися залога з 400 козаків. З 1655 року комендантом фортеці був Герасим Лістровий.

До 1656 року фортеця була підпорядкована без-посередньо гетьманській канцелярії в Чигирині (генеральному обозному). (Пізніше Кодак чис-лився за Запорізьким Кошем.) Крім залоги фор-теці, тут було встановлено берегову сторожу з мисливців-козаків. Тоді ж у Кодак була переве-зена похідна церква «архістратіга Михаїла» . У 1659 році запорізька адміністрація посилила Кодацьку фортецю як залогою, так і озброєнням.

Запорізька Січ продовжувала залишатися вог-нищем антифеодального протесту. Запорізькі козаки пильно стежили за діями старшини на геть-манщині й уважно прислухалися до голосу народних мас, готові піднятися проти нових гнобителів. Коли в Росії розгорнулося могутнє селянсько-козацьке повстання проти феодально-кріпосницьких порядків під керівництвом Степана Разіна, повстанням були охоплені й полки Слобідської України.

Московський піддячий Наум Колесников, бувши в Астрахані, доносив царю: «Да у него ж де Стеньки в войска, с которым он в Астрахань пришел, большая половина меж Донскими хохлачей Черкас». Приблизно те ж саме писав піп Іван з Лискова Нижегородського повіту, що був тоді на Дону: «...рекою де Доном вниз Черкаси в малих лотках идут беспрестанно...». Царський уряд мав підстави вважати, що саме Кодацька фортеця була базою, навколо якої формуються ці загони та готуються «малые лотки», на яких потім ватаги козаків йдуть вверх по Самарі, волоком до Сіверського Донця, а там і на Дон. У Москві отри-мали також повідомлення, що кошовий отаман Іван Сірко у травні 1670 року десь поблизу Кодака зустрівся з правобережним гетьманом Дорошенком і вів з ним переговори про спільні дії з Степаном Разіним.

У 1672 році царська адміністрація зробила ревізію Кодацької фортеці, про що залишився цікавий документ. Офіційна «люстрація» так описувала Кодак: «Город Кодак, земляной вал стоит на Днепровских верхних порогах, под первым урочищем Кодаком на той стороно Днепра от Києва; а строили по указу польского Владислава короля тот город немцы тому лет 40 или больше, а бойницыі сделаны из земли, а палей и обломков нет. А от порогов кругом его ров обрезной... А мерою-де тот город Кодак кру-гом 900 сажен. Пушек в нем две

---

Сторінки: 1 2 3 4 5