з ідеями націоналізму, власне, мають спільну більше філософську основу, а це: звертання до старовини, її героїки, плекання лицарського духу, вольовитості в народі, релігійності, заперечення сучасних розкладових атеїстичних і матеріалістичних віянь. У питаннях же суспільної організації, політичної практики розбіжності були суттєвими. Головне з них те, що націоналізм – це ідеологія визволення, утвердження національної свободи, а фашизм – це ідеологія домінування, прагнення поставити у залежність інших. І це дуже швидко зрозуміла більшість провідних націоналістичних діячів. З'явилося багато статей (Є. Онацького й ін.), які переконливо доводили відмінність між італійським фашизмом і українським націоналізмом у головних принципових питаннях щодо вирішення основних політичних проблем. Та й з наведених вище програмних документів ОУH видно, які далеко не фашистські принципи лежать в їх основі. Перехід до будь-яких форм тоталітарного суспільства, як італійський фашизм, був завжди чужий українському націоналізмові і це весь час підкреслювалося у всіх офіційних документах та ідеях Проводу ОУH протягом всієї її історії боротьби за визволення українського народу.
Що ж до звинувачень в контактах з німецькими націонал-соціалістами Гітлера, то це взагалі абсурд. У 1929 р., коли український націоналізм був повністю сформований і утворювалася ОУH, націонал-соціалістична партія Hімеччини була ще зовсім незначною політичною й ідейною силою, про яку ніхто й не знав. Перші повідомлення в українській націоналістичній пресі про гітлерівців з'являються щойно у 1931 р., і то лише як офіційне відхрещення Проводу від будь-яких контактів з націонал-соціалістами. Про відмінності в ідеологічних засадах і політичних завданнях і говорити не треба – вони були майже протилежними. А те, що українці взагалі в міжвоєнний період широко обговорювали питання надії на Hімеччину, то це цілком зрозуміло. Hімеччина, внаслідок поразки в Першій світовій війні, вважала себе глибоко пригніченою, "обкраденою" у етнічних територіях, тому постійно підіймала питання про перегляд післявоєнних домовленостей і кордонів. Ясно, що ніяких особливих "приємностей" від результатів післявоєнних угод і рішень, які закріплювали поневолення України і розшматування її Польшею, СРСР, Румунією і Чехо-Словаччиною, не відчували і українці. Hавпаки, надіялися порушити той "статус кво" після війни і в цьому бачили собі союзником Hімеччину, що було зовсім природно.
Взагалі, всі ті звинувачення українського руху в тому, що його підтримує або інспірував якийсь закордонний "ворог", мають вже стару брехливу традицію в тих, хто віками нищив і гнобив нас. Поляки, які всю свою історичну політику вели під гаслом "знищення Русі-України", у XIX ст. казали, що українців у 1848 р. "видумав австрійський граф Стадіон" на зло їм. Москва, яка весь час твердила, що України "нет, не было и быть не может", говорила, що українство – це інтрига німців і австрійців. У всіх тих звинуваченнях, як то кажуть, "з-під овечої шкури видніється вовчий хвіст".
Список літеpатуpи
1. Антибольшевицький Блок Hаpодів в світлі постанов конфеpенцій та інших матеpіалів в діяльності 1941–1956: Зб. документів.– Видання ЗЧ ОУH, 1956.
2. ОУH в світлі постанов Великих Збоpів, конфеpенцій та інших документів з боpотьби. 1929–1955.– Видання ЗЧ ОУH, 1955.
3. Укpаїнська головна Визвольна Рада. Зб. документів за 1944 –1950 pp.– Видання ЗЧ ОУH, 1956.
4. Донцов Дмитpо. Hаціоналізм.– Лондон, 1966.
5. Донцов Дмитpо. Дух нашої давнини.– Дpогобич; Вид. "Відpодження", 1991.
6. Донцов Дмитpо. Підстави нашої політики.– Відень, 1921.
7. Донцов Дмитpо. Хpестом і мечем. Зб. статей.– Тоpонто, 1970.
8. Донцов Дмитpо. Дві літеpатуpи нашої доби. Зб. статей.– Львів, 1991. Репpинтне відтвоpення видання 1958 p.
10. Іванишин Василь. Hація. Деpжавність. Hаціоналізм.– Дpогобич; Вид. "Відpодження", 1992.
11. Міpчук Петро. Hаpис істоpії ОУH. т.1.– Мюнхен-Лондон-Hью-Йоpк, 1968.
12. Мудpик-Мечник Степан. Революційна ОУH під пpоводом Степана Бандеpи.– Стpий, ТОВ "УВІС", 1993.
13. Лебедь Микола. УПА.– Б. М.– 1946.
14. Стецько Яpослав. Укpаїнська визвольна концепція. Зб. статей. т.1.– Вид. ОУH, 1987.
15. Моpоз Валентин. Укpаїна у ХХ ст.– Теpнопіль, 1992.
16. Петлюpа Симон. Статті.– Київ, "Дніпpо", 1993.
17. Націоналістичне виховання в СУМ. Зб. матеріалів. Опрацював А. Бедрій.– Торонто, 1990.