Наступного дня турецький комісар направив до Г.Писаренка двох вояків, щоб ті наглядали за російським посланцем і нікого до нього не допускали. Вони також були виставлені російським чиновником. Тоді турецький комісар поставив озброєну варту на воротях помешкання Г.Писаренка. Але це не завадило тим, хто хотів зустрітися з російським службовцем. Вони, обминаючи варту сторонніми дворами, приходили до Г.Писаренка і прохали його включити їх до списків переселенців. Свою нерішучість привселюдно оголосити бажання переселитися пояснювали побоюванням розправи зі сторони турків.

2 квітня 1838 року Г. Писаренко виїхав для продовження справи переселення до Бабадагу. В цьому місті його вже чекала варта біля квартири і озброєні турецькі вояки по вулицях. Через це до російського службовця з доброї волі так ніхто і не з`явився. 4 квітня до місцевого аяна Часин-бея і Г.Писаренка вояки привели 19 мешканців Бабадагу під конвоєм. Вони на запит російського чиновника відповіли відмовою. Турецький комісар зараз же оголосив їм пільги від султана - несплату податків та податей. До російського посланця так і не були допущені мешканці сіл Переклин, Сатунове, Еман-жин, Матвіївки, Чамурної Бабадагського аянства, які бажали переселитися до російської держави. Прохання Г.Писаренка про зустріч з ними залишилася без відповіді. 5 квітня він змушений був виїхати з Бабадагу до Ісакчі.

Приїзд російського чиновника в це місто співпав із святами. Тому він прохав турецького комісара закрити шинки та корчми, а людей вранці наступного дня зібрати на збори. Заклади, в яких торгували горілчаними напоями, були зараз же зачинені. А людей, не тільки з Ісакчі, але й з околиць, що чекали на приїзд російського службовця, було виведено в невідомому напрямку. Пізніше вони розповідали, що з 5 квітня до обіду наступного дня знаходились в якомусь потаємному місці, де їх служителі аяну приго-щали горілкою у великій кількості і відмовляли від переходу до Росії.

Призначені на ранок 6 квітня збори відбулися о 17 годині вечора. Бажаючі пере-селитися до російської держави були приведені на подвір`я до аяна. На запит Г.Писа-ренка відповідали згодою і відходили в інший бік шеренги. Це викликало бурю гніву зі сторони турецького комісара. Він заявив мешканцям, що присланий сюди султаном не для того, щоб висилати їх до Росії, а оголосити милість його величності про пільги - несплату податей та повинностей. Тут і службовці аянства почали погрожувати потопити в Дунаї бажаючих йти на переселення. Збори закінчилися розгоном мешканців аянства. Перепису так і не відбулося.

Наступного дня готові до переселення люди знову прибули до місця зборів. Комісар відмовився вносити їх до списків і вранці відбув до Мачина. За ним мав прослідувати і російський чиновник.

Мешканці ж Ісакчинського і Бабадагського аянств, не отримавши жодних вказівок щодо переселення, партіями направилися до Мачину. Там вони підтверджували свою готовність йти на поселення до Росії.Турецькому комісару нічого не залишалося робити як приступити до перепису. На 10 квітня в списках вже нараховувалося 113 душ чоловічої і 88 душ жіночої статі [1; 188]. В кінці цього дня Муцит-бей заявив, що не буде більше записувати бажаючих переселитися до російської держави, людей не видасть і згідно наказу сілістрійського паші відбуває до Сілістрії, а згодом і в Константинополь. В столицю він від’їжджає тому, що там обіймає таку посаду, що “ жодна бумага не посту-пає до султана без його дозволу “ .Г.Писаренко нагадав комісару, що дане переселення відбувається з волі правителів Росії та Туреччини і повинне проходить правомірно. На що турецький урядовець відповів, що йому так звелено діяти вищим керівництвом [1; 188] .

З цими словами комісар відбув до Рущука. Слідом за ним в це місто прибув і Г.Писа-ренко. 17 квітня він був на аудієнції у сілістрійського паші, де і подав записку про дії комісара Муцит-бея. Паша Сілістрії просив російського чиновника залишити записку без дії і обіцяв направити від себе комісара. Для перепису бажаючих переселитися до російської держави і передачі їх російському посланцеві був призначений сілістрійським пашею Ібрагім-Мурза-бей. З призначенням цієї людини уповноваженим у справі пере-селення перепис мешканців проходив без особливих утисків і ускладнень зі сторони турецького комісара. Мешканці Ісакчинського і Тульчинського аянств вільно були допу-щені до російського чиновника, переписані і отримали розпорядження щодо пере-ходу в російську державу.

Та, очевидно, турецьким урядовцям не подобався такий перебіг подій у переселенні турецьких підданих до Росії. Із Тульчі Ібрагім-Мурза-бей був спішно відкликаний сілістрійським пашею і його місце заступив бабадагський аян. В дію пішли підкупи духовенства і впливових осіб. В найбільш людних місцях - на вулицях, в крамницях, шинках, в церквах - підкуплені розповідали про ніби то перехоплені бумаги з Рені та Ізмаїлу,в яких повідомлялося про подальшу долю переселенців. З переходом до Росії, запевняли підкуплені особи, їх не приєднають до Азовського козачого війська, а від-дадуть поміщикам, немічних та злочинців відправлять до Сибіру. Такі розмови мали певні наслідки. Люди не витримували тиску і приходили до Г.Писаренка з проханням викреслити їх із списків. Намагання російського посланника припинити плітки закінчи-лися безрезультатно. Турецькі урядовці не звертали уваги на домагання Г.Писаренка. Натомість комісар відправив своїх службовців в села Мачинського, Бабадагського та Ісакчинського аянств з метою відмовити