Перетворення запорозької старшини на дворянство складалося з трьох взаємопов’язаних процесів: по-перше, отримання й закріплення земельної власності, по-друге, отримання російських службових рангів, які дають право на дворянство, по-третє, нобілітація, в даному разі процедура документального підтвердження дворянських прав. З самого початку, у 1775 році, російський уряд демонструє свою готовність включити запорозьку старшину до складу дворянства – службового стану імперії, адже в його розумінні старшина несла й буде нести військову службу російському престолу. Виплата жалування Опанасу Ковпаку та 17 курінним отаманам вже неіснуючої Січі цілком засвідчує подібне ставлення. Серпневий Маніфест Катерини ІІ декларує отримання старшиною російських рангів: “…всем же старшинам, кои служили порядочно и имеют одобрения от Наших военных начальников, объявить Нашу Императорскую милость, что они соразмерные службе и званию получат степени”. Одним з розпоряджень про поземельний устрій Новоросійської та Азовської губерній колишня запорозька старшина наділялася рівними з російським дворянством та українською шляхтою правами: “Те же которые не из дворян и не имеющие обер-офицерских чинов тож не из малороссийских шляхтичей и такових равно и запорожских старшин коих земли по заселении утверждать в вечное и потомственное владение, имеют по смерть свою, а по кончине детей их ежели не будет обер-офицерского чина, чрез полгода таковые имение продать должны кому-либо из вышеписанных званий”. Знаменно, що право володіння населеними земельними ділянками – виключно дворянський привілей – надавався запорозькій старшині незалежно від наявності обер-офіцерського чинів, тобто формальної підстави дворянського звання, встановленої Табеллю про ранги. Таким чином, як і у випадку з інкорпорацією до складу російського дворянства шляхти Лівобережної України, уряд пішов на фактичне визнання за колишньою запорозькою старшиною прав та привілеїв російського дворянства, перш за все права володіння населеними маєтками та права брати участь у дворянському самоуправлінні.

Починаючи з липня 1775 року в Новоросійській та Азовській губерніях, між якими були поділені “запорозькі вольності”, розпочинається масштабна роздача земельних ділянок колишнім запорозьким старшинам. На території Азовської губернії на 1776 р. земельні ділянки отримали 15 колишніх запорозьких старшин: Петро Хіжняківський 1.500 дес, Василь Чернявський .000 дес., Опанас Ковпак 4.950 дес. – на лівому березі р. Оріль, Ілля Непійбрага 3.218 дес., Антон Головатий 3.593 дес., Павло Кореневский 1.625 дес., Петро Рябой 9,087 дес. – на р. Кільчені, Іван Гараджа 3.043 дес. – на р. Великій Терновці , Кіндрат Гордієнко 3.046 дес. на р. Малій Терновці та ін.

Новоросійський губернатор М. Муромцов в своєму рапорті, датованому липнем  р. повідомляє Г. Потьомкіна, що він передав старшині для заселення внутрішні ділянки Новоросійської губернії. В 1776 році запорозькі старшини, які отримали землі на території Новоросійської губернії, направили до губернської канцелярії клопотання, у якому просять про “награждении за оказанные нами службы в прошлые годы дабы земля ныне нам отведенная состояла за нами на всегдашнем времени без всякого в казну платежа”. Клопотання містило перелік осіб, що дістали дачі на території губернії. Документ був виявлений Н Полонською-Василенко в фонді Канцелярії Новоросійської губернії, проте до нашого часу джерело не збереглося. В одній зі своїх праць дослідниця наводить поданий у клопотанні перелік старшин-землевласників, з 28 чоловік, а також доповнює його прізвищами старшин, відомими їй з розпоряджень про роздачу земель за 1776-1779 роки.

Із запровадженням на Півдні губернського устрою та інституту дворянських виборів запорожці-поміщики почали відігравати помітну роль в дворянському житті. Вже у 80-ті роки пости предводителів херсонського та олексопольського повітового дворянства Катеринославської губернії обіймали відповідно Сидір Білий та Опанас Ковпак. У 1793 році дворянство Новомосковського повіту очолив Василь Чернявський. На посади дворянських засідателів обиралися Григорій Василенко, Мартин Височин, Данило Балицький. У 90-ті рр. – на початку XIX ст. активну участь в дворянському житті починає брати молода генерація, сини запорозьких старшин: Григорій та Матвій Івановичі Тимківські, Іван Лаврентійович Миргородський, Козьма Антінович Гнєдін.

Водночас тривав процес надання запорозькій старшині офіцерських рангів. 4 січня 1776 року азовський губернатор В. Чертков за наказом Г. Потьомкіна доручив П. Норову скласти списки старшини на службу. Серія розпоряджень П. Текелія в 1776 році стосувалася справи звільнення старшини з армійськими рангами. За указом від 7 серпня 1779 року одразу 69 запорозьких старшин отримали армійські чини. Наступними етапами були роки 1783 та 1788, коли за розпорядженнями Г. Потьомкіна колишній запорозькій старшині загальною кількістю більше 150 чол. були надані армійські ранги від прапорщиків до пример-майорів. У  армійські чини та жалування отримали Ф. Федоров, Х. Чепіга, С. Білий та кілька інших старшин, які брали участь у зібранні козаків до військових команд. 25 грудня 1788 р. за наказом Г. Потьомкіна чини полковників російської армії одержали І. Подлесецький та З. Сутика, 9 полковників одержали армійський чин майора, 11 чол. – чин капітана, 46 чол. – чин поручика. Сенатським указом від 13 листопада 1802 року козачі чини Чорноморського війська, офіцерський штат якого складався з колишньої запорозької старшини, були зрівняні з армійськими рангами: військових старшин та полковників – з майорами (VIII клас), полкових осавулів –з ротмістрами (IX), сотників – з поручиками (XII клас). Чину хорунжого відповідав ранг корнета (XIV клас), що давало формальні підстави для отримання службового дворянства.

Отже, в проміжок часу після 1775 року й до кінця XVIII ст. частина колишньої запорозької старшини користується правами російського дворянства, зокрема такими важливими як