соціальна програма якого не відрізнялась від тієї, що була на озброєнні у російських кадетів. Стотисячна національна маніфестація на вулицях Києва 19 березня завершила-ся прийняттям ухвали про доручення Центральній Раді вступити у прямі переговори з Тимчасовим урядом. Для піднесення ваги своїх повноважень Центральна Рада 7—8 квітня скликала Ук-раїнський національний конгрес, на який запросила делегатів від губерній України, а також від Петрограда, Москви, Криму, Ку-бані, Холмщини (нині в Польщі). Тепер Центральна Рада вклю-чила до свого складу понад 800 чоловік, які представляли се-лянські, профспілкові робітничі організації, всі українські на-ціональні партії, дрібнобуржуазні партії та громадські організації інших національностей (російські есери, Бунд та ін.). За рекоменда-цією Центральної Ради почали створюватися підлеглі їй місцеві органи — так звані «українські ради» (губернські, міські, повітові), незважаючи на те, що у багатьох місцях уже діяли Ради робітни-чих, солдатських, селянських депутатів, сформовані не на наці-ональній, а на інтернаціональній основі їх учасників.
Зважаючи на піднесення патріотичних настроїв українського народу, його вимоги скасувати будь-які обмеження щодо вживання української мови, керівництво Центральної Ради підтримало заходи по запровадженню україномовної преси, уведенню української мови в школах й виникнення культурно-освітніх організацій (найбіль-ше — «просвіт»), висунуло перед Тимчасовим урядом Росії вимогу про автономію України.
Задовольнити цю вимогу Тимчасовий уряд не поспішав. Тільки спираючись на реальну могутню силу, можна було з надією на успіх вступити у переговори з Тимчасовим урядом. Дуже важливою тут для Центральної Ради виявилася підтримка з боку скликаних у Києві у травні 1917р. всеукраїнських з'їздів: військового, селянсь-кого, робітничого.
Хоч військовий з'їзд і висловився за підтримку воєнної політики Тимчасового уряду, але водночас проголосив Центральну Раду «єдиним компетентним органом», покликаним вирішувати питання, що мають «відношення до всієї України». Прийнята була й ухвала про «націоналізацію армії», тобто про формування з солдатів-українців національних полків. З добровольців, переважно замож-них прошарків населення міста і села, створювалися загони «гайда-маків» і «вільного козацтва». Таке звернення до героїчних історич-них традицій українського народу мало на меті піднести патріотичні почуття вояків новостворених збройних сил, на чолі яких став С. Петлюра.
Селянський з'їзд відбувався в обстановці дальшого зростан-ня напруженості у взаєминах Центральної Ради з Тимчасовим урядом. Двосторонні переговори М. Грушевського з О. Керенським закінчилися безрезультатно, після чого Центральна Рада обнародувала декларацію до Тимчасового уряду. В ній пропонувалося передати «українське питання» на розгляд між-народної конференції, а до того встановити на Україні владу крайо-вого комісара від Центральної Ради, а також створити у Пет-рограді при Тимчасовому уряді міністерство у справах України. Деякі делегати Всеукраїнського селянського з'їзду пішли у вимогах до Тимчасового уряду значно далі і закликали розв'яза-ти питання про національне самоврядування «за допомогою шаблі». Зрештою з'їзд ухвалив не чекати, як пропонував Тим-часовий уряд, призначених на листопад Всеросійських Установ-чих зборів, а раніше скликати Українські Установчі збори, до-ручивши їм остаточно вирішити питання про самоврядування України.
Щоб надалі закріпити за собою керівництво національним ру-хом, і зважаючи на революційні настрої широких народних мас, 10 червня 1917 р. Центральна Рада видала свій перший універсал, тобто державний документ у формі звернення до населення (прига-дайте з курсу історії України для 8-го класу, з яких приводів вида-валися універсали гетьманами українського козацького війська в XVII—XVIII ст.). У ньому проголошувалася автономія України, що означало крах міжнаціональної політики Тимчасового уряду, який хотів, але вже був нездатний продовжувати традиційну вели-кодержавну шовіністичну політику царизму, не мав сили зупинити наростаючий український національний рух. «Не відокремлюючись від усієї Росії, не розриваючись з російською державою,— писалося в універсалі,— нехай український народ на своїй землі має право сам розпоряджатися своїм життям... Всі закони, якими повинен встановлюватися лад тут, на Україні, мають право видавати тільки наші українські збори; ті ж закони, якими встановлюватиметься лад по всій Російській державі, повинні видаватися всеросійським пар-ламентом».
Проголошення автономії України з піднесенням було зустрінуто її громадськістю. Відгукнулася на цю подію статтею В. І. Леніна «Україна» газета «Правда». У ній прямо вказувалося, що «ні один демократ не може також заперечувати права України на вільне відокремлення від Росії: якраз беззастережне визнання цього пра-ва одно тільки й дає можливість агітувати за вільний союз українців і великоросів, за добровільне з'єднання в одну державу двох на-родів. Якраз беззастережне визнання цього права одно тільки спроможне розірвати на ділі, безповоротно, до кінця, з проклятим царистським минулим, яке все зробило для взаємовідчуження на-родів, таких близьких і мовою, і місцем проживання, і характером, і історією» (Ленін В. І. Повне зібр. творів.— Т. 32.— С. 333— 334). Тут же В. І. Ленін нещадно затаврував шовінізм щодо Украї-ни як з боку діячів Тимчасового уряду, так і з боку угодовців — есерівсько-меншовицьких лідерів Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету Рад.
На угодовський шлях у ставленні до Тимчасового уряду стало й керівництво Центральної Ради. У соціальній політиці ніякої незгоди між ними не існувало — вони обстоювали непорушність приватної власності.
Політична боротьба в умовах двовладдя (квітень — ли-пень 1917 р.)- Єдиною партією, яка відверто стала опозицією Тим-часового уряду, була більшовицька. Якщо на час виходу з підпілля після перемоги Лютневої революції у більшовицьких організаціях України нараховувалось трохи більше 2000 членів, то на середину літа їх кількість зросла до 33 000. У партію Леніна йшли самовіддані борці за народні інтереси, бо в тодішніх умовах одержати більшо-вицький квиток означало зробити мужній крок. Адже на партію, яка відверто показувала масам антинародність