Відлига (1955-1964) лібералізація суспільно-політичного життя

5 березня 1953 р. помер Й.Сталін. Після його смерті розпо-чався новий період радянської історії. Гостро постало питання про ста-лінську спадщину. Спочатку провідні позиції зайняв Георгій Маленков, якого було призначено головою Ради Міністрів СРСР. Однак до влади рвався всемогутній шеф органів безпеки Лаврентій Берія. Ви-рішальним аргументом у сутичці за владу була військова сила. Вій-ськові на чолі з маршалом Г. Жуковим, який після смерті Сталіна по-вернувся до Москви, заарештували Л. Берію. Його звинуватили у спробі заколоту, шпигунстві, інших, у тому числі й надуманих, злочи-нах і розстріляли. Після цього на провідні позиції у правлячій вер-хівці висунувся Микита Хрущов. У вересні 1953 р. він став першим секретарем ЦК КПРС. На початку 1955 р. Г. Маленкова було усунуто з посади голови уряду й замінено Миколою Булганіним, який не пре-тендував на головну роль у керівництві.

Наступники Сталіна розуміли, що продовження політики «закру-чування гайок», терору і репресій безперспективне і таїть у собі небез-пеку могутніх соціальних вибухів. Попереджувальним дзвінком ста-ли повстання в'язнів Воркути (1953) та інших концтаборів ГУЛАГу. Нове керівництво пішло на деяку лібералізацію суспільно-політично-го життя. Почався період так званої «відлиги».

Після смерті Сталіна нові радянські лідери оголосили амністію ув'яз-неним на термін до п'яти років. На волю вийшли головно кримінальні елементи, оскільки політичні в'язні мали значно триваліші терміни ув'язнення. Це спровокувало вибух злочинності у країні. Виправні трудові табори реорганізовувалися у колонії, скасовувались одіозні укази, серед них «Про судову відповідальність робітників і службов-ців за самовільний відхід з підприємств та установ і прогул без поваж-ної причини». Після арешту Л. Берії розпочався перегляд справ по-літв'язнів. Десятки тисяч виправданих потягнулися з сибірських конц-таборів, несучи правду про ГУЛАГ. Було прийнято рішення про реабі-літацію репресованих у роки війни народів та відновлення їхньої національно-територіальної автономії. Повернулися до рідних місць чеченці, інгуші, карачаївці, балкарці, калмики. Однак у праві на реа-білітацію було відмовлено поволзьким німцям, кримським татарам та деяким іншим народам.

Кульмінаційним моментом «відлиги» став XX з'їзд КПРС (лютий 1956р.). У доповіді на закритому засіданні М. Хрущов вперше розкрив страхітливі злочини, скоєні Сталіним та його оточенням. Однак нове партійно-державне керівництво, розвінчуючи «культ особи», прагну-ло переконати, що сталінські злочини були лише «деформацією» соці-алізму. М. Хрущов закликав відкинути сталінізм і повернутися до ідей Леніна, замовчуючи при цьому, що перший практик комуністичного будівництва започаткував масовий терор проти мирних людей, що саме за його наказом було створено перші концтабори та організовано ЧК — інструмент для придушення всякого інакодумства і невдоволення ре-жимом.

Переважна більшість радянського суспільства вітала критику ста-лінізму, незважаючи на її обмеженість і непослідовність. Натомість консервативні кола, а також чимало людей, запаморочених багаторіч-ною більшовицькою пропагандою, розвінчання «великого вождя» сприйняли вороже. У жовтні 1956 р. у Тбілісі відбулася демонстрація протесту проти нового керівництва СРСР на захист Сталіна, яку було розстріляно військами МВС. Антисталінський курс М. Хрущова зуст-рів опір більшості президії ЦК КПРС. Георгій Маленков, В'ячеслав Молотов, Лазар Каганович, Дмитро Шепілов та інші сталіністи всту-пили у змову, щоб позбавити М. Хрущова посади. У вирішальний момент М. Хрущову вдалося скликати партійний пленум (червень 1957 р.). На ньому більшістю голосів було схвалено пропозицію М. Хру-щова про виведення зі складу ЦК «антипартійної групи» (так було названо вищезгаданих змовників). На відміну від часів Сталіна, опо-зиціонерів не розстріляли; їм було дозволено працювати на керівних посадах у нижчих ланках управління. Це стало помітною прикметою пом'якшення комуністичного режиму.

Перемога на пленумі зміцнила позиції М. Хрущова. У березні 1958 р. він обійняв ще й посаду голови Ради Міністрів. Зосередження влади і перетворення її в особисту не рятували від свавілля нового вождя і підлеглого йому апарату. М. Хрущов, як і попередні вожді, прагнув ощасливити народ, крокуючи чимдуж до комунізму. На початку 60-х років він проголосив курс на будівництво комуністичного суспільства першочерговим завданням, розрахованим на двадцятирічний період. У дусі цього рішення було розроблено і на XXII з'їзді КПРС (1961 р.) прийнято нову програму партії, у якій проголошувалося: «Нинішнє покоління радянських людей житиме за комунізму».

ЕКОНОМІЧНІ

ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ РЕФОРМИ

Спроба економічних та суспільних реформ була спрямована на виконання завдання у короткий строк наздогнати та перегнати най-розвинутіші західні країни за виробництвом продукції на душу насе-лення. Один із авторів програми «Наздогнати й перегнати Америку» професор О. Алексєєв згадував: «Розрахунок показав, що наш тогочас-ний рівень життя становив 50—60 % від американського. А оскільки, за нашою статистикою, ми розвивалися у декілька разів швидше, то висновок напрошувався сам собою: розрив з кожним роком буде скоро-чуватися... Для мене прозріння настало лише через три роки після XXII з'їзду. Я зрозумів, що статистичні дані, якими ми послуговували-ся, нічого спільного не мають зі справжнім станом справ».

Для того, щоб прискорити темпи економічного розвитку, роби-лися спроби часткової реорганізації управління господарством. Вони, однак, не зачіпали основ командно-адміністративної систе-ми. Так, було організовано територіальні органи управління -ради народного господарства (раднаргоспи), які об'єднували одну або декілька областей. Створення раднаргоспів спочатку дало по-зитивний ефект. Скоротилися бездумні зустрічні перевезення ван-тажів з одного кінця країни в інший, з'явилися додаткові стимули розвитку для підприємств місцевого підпорядкування, зросла іні-ціатива на місцях. Реформа прискорила технічну реконструкцію багатьох підприємств: за 1956—1960 рр. вступило до ладу втричі більше нових типів машин, агрегатів, установок, ніж за поперед-ню п'ятирічку. З іншого боку, реорганізація збила ритм