Реферат на тему:
Перші військові священики чорноморського козацтва
Добре відомо, що до останніх днів свого існування товариство Запорозької Січі зберігало свою церковну автономію, найяскравішою ознакою якої були певні національні особливості духовного світогляду козаків. Виходячи з цього, цілком зрозуміло, чому керівництво зібраного із колишніх запорожців Чорноморського козацького війська з самого початку його існування намагалось відродити означені традиції у нових, значно більш складних історичних умовах. Одним з виразних проявів церковної політики чорноморського Коша був вибір осіб на посаду військового священика у 1788-1794 роках, але це питання, як і постаті самих військових ієреїв, ще не було спеціально розглянуте в історичній літературі.
Передусім скажемо декілька слів про саму посаду військового священика у Чорноморському війську. Згідно зі “штатним розкладом”, на першому етапі його формування, тобто з початку 1788 року, “вірні” чорноморські козаки мали право мати лише одного “попа”, який отримував платню 105 крб. на рік. На протязі 1789 року цей порядок не змінювався, але платня священику була чомусь зменшена до 100 крб. У березні-квітні 1791 року і пізніше на Дунаї, крім військового священика, при похідних церквах кінних полків та піших команд флотилії перебувало ще два ієромонахи, проте не відомо ні назв їх посад, ні розмір платні.
Аналогічний стан був збережений і після закінчення російсько-турецької війни у грудні 1791 року і навіть узаконений указом Катерини ІІ від 30 червня 1792 р. Тоді Чорноморське військо отримало змогу мати “протопопа, попа и дьякона”. Перший з них мав платню 200 крб., другий - 100 крб., а третій - 80 крб. щорічно. Для порівняння скажемо, що кошовий отаман одержував 1000 крб., а курінні отамани по 40 крб. на рік. Тобто за ознакою розміру винагороди духовні особи займали п’яте-сьоме місця у загальній військовій їєрархії. Окремо була визначена сума “на притч церковний”, яка складала 120 крб. Крім цього, на протязі означеного періоду і пізніше чорноморці мали низку священнослужителів окремих церков, які будувались і утримувались за рахунок сільських козацьких громад. Їх кількість не була обмежена законодавчими актами, хоча священики мали бути затвердженими архієпископом Катеринославської епархії. Так, у червні 1793 р., перед самим виходом чорноморців на Кубань у Подністрянській паланці нараховувалось дев’ять церков із власними священиками, дяками, титара-ми (старостами) у слободах: Слободзея, Чобручі, Глине, Коротне, Яськи, Головківка (Біляївка), Суклея, Тернівка та Миколаївка.
Іван Леонтьєвич Ковалевський
Це був перший військовий священик Чорноморського війська. Дуже показово, яким чином він отримав цю посаду. Спочатку кандидатура отця Іоанна була обговорена віськовою старшиною. Тільки після цього військовий отаман С.Білий направив прохання щодо нього на ім’я головнокомандуючого армією, князя Г.Потьомкіна, який і “востребовал” священика Свято-Троїцької церкви у Новоселицях у ахієпископа Катерино-славського та Херсонеса Таврійського Амвросія. Останній своїм власним розпорядженням відрядив святого отця у військо, яке в той час вело бойові дії проти турків поблизу Очакова. Відомо, що І.Ковалевський прибув до військового Коша в урочищі Васильковому 10 квітня 1788 року і одразу ж приступив до виконання своїх обов’язків.
Аналіз цілої низки опублікованих та анотованих документів дозволяє нам впевнено стверджувти, що вибір Коша був зовсім не випадковим. Справа в тому, що ця людина була добре відома чорноморській старшині понад 30 років, і не лише як священик. Вперше полковий осавул І.Ковалевський згаданий документами Коша Запорозької Січі у травні та серпні 1754 року у зв’язку з відправкою депутації до Санкт-Петербургу за річним жалуванням. У 1762 році Іван Леонтьєвич був писарем (полковим старшиною), а у 1764 році знов їздив за жалуванням у столицю і добре виконав завдання, в нагороду за що отримав грошову премію у розмірі 36 крб.
Як бачимо, І.Ковалевський був козаком письменним і поважним. Мабуть, саме тому у 1766 р. його було обрано “прихожанами, священиками і титарами... на місце священика Іосифа..., на п’яту частину парафії” Свято-Троїцької Самарчицької церкви. Прохання рукопокласти І.Ковалевського в ієреї на ім’я митрополита Київського Арсенія Могилянського було підписано особисто військовим суддею П.Головатим, при чому підкреслювалось, що він служить “с самих молодих лет при Войске Запорожском добропорядочно”. Це прохання Коша було задоволене і, судячи з виданого паспорта, у тому ж році І.Ковалевського було рукоположено в сан, для чого він спеціально виїзд-жав до Києва.
У 1772 році отець Іоанн названий у переліку понад 50 духовних осіб Запорозького війська, при чому окремо зазначалось, що він походить з козаків. На той час він залишався священиком тієї ж церкви, а її настоятелем був отець Василь Михайлов. Зауважимо, що в той час усі запорозькі церкви входили до складу Старо-Кодацького духовного правління, намісником якого з 1763 року був Григорій Іванович Порохня. Слушно додати, що у І.Ковалевського був рідний (вірогідно, молодший) брат Григорій Леон-тьєвич, який між 1772 та 1775 роками був настоятелем церкви Різдва Богородиці у Кам’янці.
Отже, Іван Леонтьєвич був людиною суто козацького походження, отримав освіту на Запорожжі, мав досвід спілкування з царськими урядовцями та вищим духовенством і багаторічну практику священика. Його особисто знала не лише чорноморська старшина, але й прості козаки, які були йому близькі і зрозумілі. Саме така особистість була потрібна війську у складний час відновлення його церковної організації, передусім військової церкви. Перша похідна церква спочатку розташовувалась у Васильковому Коші на лівому березі Дніпровського лиману, у тимчасовій споруді, на території колишнього Олександрівського рентраншементу і була
