Про службу І.Ковалевського у війську відомо з двох його атестатів, підписаних військовим суддею А.Головатим та кошовим отаманом З.Чепігою. В них йдеться про те, що він не лише “обычные преподавал требы”, але під час морських баталій на Дніпро-Бузькому лимані 7, 17 та 18 липня 1788 року був на човнах флотилії серед козаків, яких “поощрял стоять мужественно”. Не важко підрахувати, що в той час йому могло бути принаймні 60, якщо не 70 років.

Вірогідно, що життя у похідних умовах підірвало його здоров’я і на початку січня 1789 року він подав прохання про звільнення з війська. Воно було підтримано З.Чепігою, який прохав Г.Потьомкіна про повернення отцю Іоанну “пожизненно” приходу у Новоселиці та про “нетребование его уже от прихода на службу более в отлучки”. Воно було задоволено і І.Ковалевський прибув до дому “в Самару” 1 лютого 1789 р. Трохи пізніше він повідомив З.Чепігу, що “по данному моему в Кош прошению ничего не получил, и не знаю, будет ли”. Скоріше за все, священик мав на увазі заборговані йому гроші (35 крб.) за так звану “вересневу третину” річного жалування 1788 р. Є дані, що чорноморці отримали їх лише у травні наступного року і тому хвилювання І.Ковалевського були зовсім небезпідставні.

Таким чином, головні віхи біографії першого військового священика Чорноморського козацького війська встановлюються досить чітко, хоча ми не можемо зараз назвати точних дат його народження і смерті і поки що майже нічого не знаємо про його життя до 1754 р., у період з 1772 до 1788 рр. і після 1789 року.  

Роман Порохня

Ця людина стала другим чорноморським військовим священиком. Варто підкреслити, що З.Чепіга особисто прохав Г.Потьомкіна у згаданому вище листі від 14 січня 1789 р.: “за скорость, соизвольте приказать определить из близлежащих мест желающего на то место священника Самарской церкви Романа Порохню”. Призначення цієї особи на згадану посаду не менш показово за двома обставинами. По перше, він був сином або племінником вже знайомого нам Григорія Івановича Порохні. Останній, як, до речі і його брат, військовий осавул Запорозького війська Андрій Іванович, були серед козаків дуже відомими і поважними людьми. Сам Г.Порохня був ініціатором та організатором будівництва декількох церков на Запорожжі як до 1775 р., так і після скасування Січі. Так, у серпні 1780 р. отець Григорій освятив бокові престоли нової Свято-Троїцької церкви в Самарі, блюстителями спорудження якої були ніхто інші, як З.Чепіга та А.Головатий. Не важко помітити, що саме в цій церкві у 1789 році служив і Роман Порохня.

Другою важливою обставиною є те, що Г.Порохня був тестем військового судді Чорноморського війська А.Головатого, одруженого на його донці Ульяні Григорівні. Таким чином, зв’язок Р.Порохні з чорноморцями був обумовлений не лише спільним запорозьким козацьким походженням, а й тісними родинними стосунками.

На жаль, документів, які б висвітлювали подробиці служби отця Романа у війську в 1789-1790 роках, опубліковано дуже мало. Поки що ми навіть не можемо визначити точний час і термін першого перебування Р.Порохні на посаді військового священика. Абсолютно достовірно відомо лише те, що він разом з військом брав участь у деяких битвах війни, за що у лютому 1794 року був нагороджений Катериною ІІ наперстним хрестом на володимирський орденській стрічці. Зараз можна сказати, що він міг замінити І.Ковалевського не раніше січня 1789 року, а виходячи з фактів біографії його наступника, припустити, що Р.Порохня займав цю посаду принаймні до лютого-березня 1790 року. Отже священик міг бути присутнім при трьох значних військових операціях, в яких брали участь чорноморські козаки: штурмі Хаджибейського замку і облогах фортець Акерман та Бендери.

На цьому факти про перше відрядження Р.Порохні у військо вичерпуються, але у березні 1794 р. вже на Кубані саме він зайняв посаду військового протоієрея. Цікаво, що у лютому того ж року він ще був священиком у Новоселицях, а це говорить про те, що на протязі якогось часу Р.Порохня служив у парафії Іоанна Ковалевського або навіть на його місці. Такий тісний взаємозв’язок між двома першими військовими священиками чорноморців дозволяє дуже обережно припустити, що вони теж могли бути родичами, наприклад отець Іоанн міг бути тестем отця Романа. Взагалі, родинні взаємини у середовищі колишньої запорозької старшини були досить жвавими і це може стати темою для спеціальної розвідки. Що стосується Р.Порохні, то пізніше, після смерті Ульяни Головатої (Порохні; травень 1793 р.) і самого Антона Головатого (28 січня 1797 р.), саме він опікував їх молодших дітей та онуків.

На Кубані отець Роман на протязі тривалого часу був військовим священиком та настоятелем Свято-Троїцької церкви у Катеринодарі і багато зробив для розвитку церковного життя чорноморських козаків. Так, саме він був ініціатором спорудження у цьому місті нової військової соборної церкви Воскресіння Христова, яку і заклав наприкінці 1799 року.  

Антоній Донашевський

Слід одразу ж підкреслити, що на відміну від двох перших військових священиків Чорноморського війська, цей ієрей був представником не “білого”, а чернечого духовенства. Поки що ми не виявили його зв’язків з колишньою запорозькою старшиною. Є лише згадка про те, що архієпископ Катеринославський Амвросій відрядив ченця Антонія у військо з якогось монастиря підлеглої йому єпархії, а по закінченні служби він