мріяв повернутися у будь-який монастир на більш високу посаду. Опубліковані документи досить непогано освітлюють його діяльність саме у Чорноморському війську у 1790-1793 роках, проте про його життя раніше і пізніше означеного відрізку часу абсо-лютно нічого не відомо.
Отже характеризуємо основні етапи його служби у війську. Виходячи з того, що 24 лютого 1790 р. чернець Антоній був рукоположений архієпископом Амвросієм “во иерея ко храму Святой Живоначальной Троицы в войско верных Черноморских казаков” у Ясах, можна сказати, що він мав змогу прибути у Слободзею на початку березня того ж року, а сам він міг бути ченцем якогось молдавського монастиря, в яких було чимало українців, в тому числі і колишніх запорожців.
У 1790-1791 роках, згідно з його атестатом, підписаним З.Чепігою, військовий ієромонах був присутній на всіх значних битвах: при штурмах Кілійської та Ізмаїльскої фортець, під Мачиним та Бабадагом, “где в самом деле противу неприятелей по долгу священства крестоносно-мужественно подвизался, поощрял и одобрял войско к вящему неприятеля побеждению, а притом неукоснительно стараясь в войске, дабы верные на сражениях раненые неприятелями без должных христианских треб не умерли, всем преподавал оные и убиваемых там христиан погребал, да и чрез всю бытность в Черно-морском войске по нижеписанное число в войсковой походной Святотроицкой церкви исполняя ежедневно священное служение без упущения порядочно, вел себя честно без и малейшего порока и подозрения так, как долг благовейного священства повелевает”. Отець Антоній залишив військо у серпні 1793 р. вже на Кубані, проте ми не знаємо, чи отримав він, як Р.Порохня, заслужену їм винагороду.
Таким чином, на підставі сказаного можна зробити висновок, що чорноморські козаки та їх керівництво намагались обирати військових священиків та інших ієреїв із числа добре відомих їм людей, зазвичай, колишніх запорожців чи з їхніх родин. Зауважимо, що вони все ж таки надавали перевагу “білому” духовенству, з представниками якого чорноморська старшина була пов’язана, крім інших, і міцними родинними стосунками. Особистості трьох перших військових священиків в цьому плані є дуже виразними, а їх роль у відродженні запорозьких козацьких традицій у Чорноморському війську була досить значною. В той же час слід зазначити, що серйозні дослідження церковного життя та духовного світогляду чорноморського козацтва, на відміну від Запорозької Січі, тільки розпочинаються і, без всякого сумніву, принесуть цікаві відкриття і назвуть нові, хоча зараз і позабуті імена.
