Первіснообщинний лад на території України

План

1. Найдавніші землероби на території України.

2. Когові народи на території України.

3. Античні міста – держави Пн. Причорномор’я.

4. Формування слов’ян на території України.

1. Первісні люди з’явились на території України близько 800 тис. років тому. Вчені – археологи та антропологи вважають, що давня людина прийшла на України в першу половину палеоліту в ашельську добу. Дані про первісних людей – неандертальців дійшли до нас через археологічні пам’ятки. Найдавніші стоянки первісних людей – Королеве (Закарпаття), Будівна, Лука – Врублевецька, Молодове (Прикарпаття), Мізин (Чернігів), Житомирська стоянка, Кодак, Василівка, Кручлик (Сер. Подніпров’я), Амвросітвка, Деркул (Донбас), Кітк – Коба (Крим).

Палеоліт продовжувався до Х тис. до н. Х. Основним заняттям було мисливство, рибальство, збиральництво. Вже виготовлялись найпростіші знаряддя праці з каменю; за цей період поступово засвоївся вогонь. Основними житлами були печери, але зустрічаються й житла з кісток великих тварин (мамонта), що накривались шкурами тварин. Жили люди невеликими колективами – родовими первісними стадами, які в пошуках їжі постійно кочували.

Близько 40 тис. р. до н. Х. в людському суспільстві відбуваються певні зміни – крім каменю знаряддя виготовляються також з кісток. Відбувається перехід до матріархальної родової общини, основним осередком суспільства стає рід. Родові общини об’єднуються в племена. Близько 10 –6 тис. до н. Х . – період мезоліту – винайдено лук, ускладнюється знаряддя праці (накладні).

Найбільш важливим періодом став неоліт (V – III тис. До н. Х) – основна риса – перехід від присвоюючи до відтворюючих форм господарства – землеробства; скотарства. Першими одомашненими тваринами стали корови, вівці, кози, свині. Одночасно відбувається виділення ремесел –ткацтва, гончарства; зароджується торгівля; виробництво шліфованих кам’яних знарядь праці.

Найбільш відомі культури епохи неоліту на території України це:

культура лінійно – стрічкової кераміки (Закарпаття, Волинь, Зах. Полісся );

Буго – дністровська к – ра (сер. VI – поч. IV тис. до н. Х);

Кримська к – ра (V – IV тис. до н.Х );

Дніпро – донецька к – ра (2а пол. V тис. до н. Х);

Сурська культура (V – поч.IV тис. до н. Х) – Приазов’я;

культура ямково – гребінцевої кераміки (кін.V – IV тис. до н. Х ) ;

З IV тис. до н.е. починається епоха енеоліту, найвищого розвитку в якій досягла Трипільська культура (IV – III тис. до н. е.). Творці цієї культури заселяли територію від Дніпра до Карпат. За походженням племена трипільців були прийшли і злились з неолітичним населенням Буго – Дністровської к – ри. Відкрита ця культура була Вікентієм Хвайкою напр. ХIХ ст.

Головним заняттям трипільців було землеробство (жито, ячмінь, просо), займались садівництвом (слива, абрикос, алича), скотарством та рибальством. Поряд з кам’яними та кістяними знаряддями праці з’являються мідні. Поселення трипільців коливаються від кількох десятків до сотень. Відомі поселення – Ленківці, Лука – Врублевецька (Подністров’я), Троянів, Сандраки, Володимирівка, Майданецьке, Усатове, але найбільше їх на Черкащині. Будинки розташовувались сферичними колами.

З домашніх тварин розводили корів, свиней, овець, коней. Знали прядіння, ткацтво, гончарство.

2. Починаючи з II тис. до н. Х. людство вступає в епоху бронзи, коли відбувається відокремлення скотарства від землеробства і відбувається перехід до патріархату. Зростає продуктивність праці та відбувається перехід від родової общини до територіальної.

Серед народів, що заселяли територію Пд. України першими в писемних джерелах називаються кіммерійці (Х – VIII ст. до н. Х.).

Кіммерійці виробляли вже залізні речі. Мали добре кінне військо і здійснювали походи в Малу Азію, Межиріччя. Можна говорити про формування зародків держави. До нас дійшли імена кіммерійських царів – Теумня, Лігдаміе, Шандакматри.

Основою господарства кіммерійців було кочове скотарство, при чому перевага надавалася конярству. Велику роль у житті кіммерійців відігравала війна. З ІХ ст.. до н. Х. кіммерійці просувалися через Карпатські перевали в Угорську улоговину. Близько VIII ст. до н. Х.. кіммерійці були розгромленні скіфами.

На VI – V ст. до н. Х. скіфи зуміли закріпитись у Пн. Причорномор’ї. Території чітко поділяє скіф на:

царських скіфів (Крим та Нижне Подніпров’я);

скіфів – землеробів (Лівобережжя);

кочових – скіфів;

скіфів – орачів.

У скіф поступово формується ранньорабовласницька держава, найбільшого розвитку, яка досягла за царя Атея. Від цього часу відомі такі центри – Кам’янецьке городище, Неаполь Скіфський.

В 513 – 512 рр. скіфи зуміли розгромити перську армію. Межі скіфської держави або Великої Скіфії охоплюють всю степову та лісостепову Україну. Найбільш відомі кургани: Чортомлицькій, Солоха, Куль – Оба, Товста могила.

З ІІІ – ІІ ст. до н. Х. скіфів завойовують племінний союз сарматів (алани, язичи, аорти, роксолани) – ірономовні кочівники , що прийшли з – за Волги. В І – ІІ ст. до н.е. сарматські племена воюють з Римською імперією. В І пол. ІІІ ст. сармати поступово змішуються з чотськими племенами, що утворили в Пн. Причорномор’ї Готську державу (Черняхівська к - ра).

3. У VII ст.. до н. е. В Пн. Причорномор’ї з’являються грецькі міста – колонії. Першим грецьким містом стала Борисфеніда (о. Зміїний). В ІІ ст. до н.е. тут виникають міста Тіра, Ольвія, Керкінтіда, Херсонес, Феодосія, Пантікапей, Танате. Більшість цих міст були рабовласницькими республіками, але в V ст. до н. е. міста – держави Керченського та Таманського пів – вів об’єднуються для боротьби проти кочівників в Боспорське царство.

Причинами грецької колонізації були:

а) пошук нових ринків;

б) демографічний вибух;

в) аграрна проблема;

г)