Післявоєнна історія Східної Європи

План.

Встановлення комуністичних режимів.

Відносини усередині радянського блоку. РЕВ і ОВД.

Наростання внутрішньої нестабільності у країнах Східної Європи.

1. Встановлення комуністичних режимів

Поразка комуністів на виборах в Угорщині, перенесення виборів у Польщі на 1947 р. через недостатньо сильну позицію компартії стривожили Кремль, _де намагалися прискорити перехід влади до комуністичних лідерів. З метою утримання цього процесу під своїм контролем СРСР створив у вересні 1947 р. Інформаційне бюро дев’яти комуністичних партій (СРСР, Польщі, Болгарії, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Югославії, Франції та Італії). На першому його засіданні А. Жданов заявив про можливість приходу комуністів до влади у країнах Східної Європи і про те, що вони можуть розраховувати на підтримку СРСР. 1947 р. комуністи прийшли до влади у всіх країнах, крім Чехословаччини (лютий 1946 р.), ставши сателітами московського керівництва.

На V з’їзді БКП (грудень 1948 р.) у доповідь Г. Димитрова, за вимогою Сталіна, було включено положення про те, що "народна демократія" і радянський лад — це різні форми диктатури пролетаріату. Оцінка "народної демократії" як форми диктатури пролетаріату була прийнята й іншими партіями. 1948 р. на так званих "об'єднувальних з'їздах" комуністи фактично поглинули і підкорили собі соціал –демократів.

Уже в квітні 1946 р. було створено Соціалістичну єдину партію Німеччини (СЄПН). 1948 р. "об'єднання" комуністів і соціал-демократів сталося в інших країнах: у лютому комуністична і соціал-демократична партії Румунії злилися у Румунську робітничу партію; у серпні Болгарська робіт-нича партія (комуністів) і БСДРП — у Болгарську комуніс-тичну партію; у червні угорські компартія і соціал-демократична партії — в Угорську партію трудящих; наприкінці червня соціал-демократи у Чехословаччині "об'єдналися" з компартією, створено нову КПЧ; у грудні 1948 р. Польська робітнича і Польська соціалістична партії створили Полі-ську об'єднану робітничу партію (ПОРП). Незважаючи на нові назви і в ряді випадків відсутність слова “комуністична”, це були марксистсько-ленінські, комуністичні партії, які стали стрижнем політичної системи у своїх країнах.

Лідерами країн Східної Європи ставали послідовні сталіністи К. Готвальд (Чехословаччина), Б.Брут (Польща), М. Ракоші (Угорщина), Г. Георгіу-Деж (Румунія), В. Червенков (Болгарія), Е. Ходжа (Албанія), які одноосібно об'єднували вищу партійну і державну владу. У країнах регіону фактично склався культ особи нових “вождів”. Тоталітарні комуністичні режими практично повністю копіювали модель розвитку Радянського Союзу. Будь-які спроби враховувати національну специфіку, історичні традиції розглядались як прояв націоналізму.

2. Відносини усередині радянського блоку. РЕВ і ОВД

Свій вплив у країнах Східної Європи СРСР намагався закріпити укладенням серії міжнародних політичних угод. Ще у роки війни було укладено угоди з Чехословаччиною (12 грудня 1943 р.), Югославією (11 квітня 1947р.).; Польщею (21 квітня 1945 р.). Всі ці угоди буди спрямовані проти нацистської Німеччини і передбачали у майбутньому подання взаємної допомоги у боротьбі проти німецької агресії. Угоди не допускали створення коаліцій чи союзів, спрямованих проти країн, що їх підписали. Окремі статті було присвячено економічному і культурному співробітництву.

Аналогічні двосторонні угоди підписала Югославія практично з усіма країнами Східної Європи. Особливу увагу Тіто та його соратники приділяли розширенню свого впливу на Балканах, що згодом різко ускладнило радянсько-югославські відносини.

У 1947-1948 рр. підписано серію угод про взаємодопомогу. Всі вони були складені практично однаковими, стан-дартними фразами. Серед них угоди між Чехословаччиною і Польщею (10 березня 1947 р.), Болгарією і Румунією (16 січня 1947 р.), Румунією і Угорщиною (24 січня 1948 р.) та ін.

Із Болгарією, Угорщиною і Румунією було укладено мирні угоди про припинення стану війни.

25 січня 1949 р. Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, СРСР і Чехословаччина проголосили створення Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) для спільного розв'язання економічних проблем у зв'язку із розколом Європи, коор-динації народногосподарських планів, реалізації спільних проектів (завод "Ікарус", газо- і нафтопроводи тощо). У лютому до РЕВ приєднались Албанія, а потім і МИР. РЕВ за різних часів співробітничала: з Кубою, В'єтнамом, Юго-славією, Анголою, Іраком, Мексикою, Нікарагуа, Мозам-біком, Ефіопією, Афганістаном, НДРЙ на основі окремих угод.

Однак створення РЕВ де виправдовувало надій її учасників з розвитку інтеграції та економічного співробітниц-тва. У відносинах усередині РЕВ переважала торгівля, причому країни Східної Європи , отримували вельми-пільгові умови на торгові відносини з СРСР. Радянський Союз постачав до Східної Європи насамперед природні ресурси. РЕВ припинила свою діяльність 1991 р.

Радянський союз прагнув під своєю егідою військово-політичний союз країн Східної Європи у, відпо-відь на створення НАТО. Ратифікація Паризьких угод, включення ФРН до НАТО призвели до того, що СРСР . 7 травня 1955 р. розірвав англо-радянську (1942 р.) та франко-радянську (1944 р.) „угоди. З 11 по 14 травня у Варшаві відбулась конференція східноєвропейських країн, що завершилася підписанням 14 травня 1955 р. Договору про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу восьми країн (СРСР, Польщі, Чехословаччини, НДР, Румунії, Болгарії, Албанії, Угорщини) строком на 20 років. П’ята стаття передбачала організацію Об’єднаного командування збройних сил держав — учасниць Варшавського Договору, яке очолив Маршал "Радянського" Союзу І. С. Конєв, а також Воєнної ради, Штабу об'єднаних збройних "сил.

Найвищим органом Організації Варшавського Договору став Політичний консультативний комітет (ПКК). Вар-шавський Договір став головним інструментом зовнішньої політики-радянського блоку. Цей воєнно-політичний союз було розпущено 1991 р. після антитоталітарних революцій у Східній Європі.

3. Наростання внутрішньої нестабільності у країнах Східної Єропи

У 50-ті роки у країнах Східної Європи почала наростати внутрішня нестабільність, зумовлена кількома причинами. По-перше, смерть Сталіна 1953 р. і початок “відлиги” в СРСР привели до