Про зміни, що вибувались у ФРН, Італії, Франції, добре знали у Східній Європі, і ця обставина значно посилювала незадоволення комуністичними режимами. У НДР в червні 1953 р. сталися масові заворушення робітни-ків Берліна, пов'язані із серйозними перебоями у поста-чанні населення продуктами й товарами широкого вжитку. Однак це було пов'язано не лише з погіршенням рівня життя: страйкарі вимагали відставки соціалістичного уряду О. Гротеволя і лідера СЄПН В. Ульбріхта, проведення вільних виборів. До них приєдналися робітники Дрездена, Лейпцига, Магдебурга та інших міст. 17 червня понад 300 тис. робітників вийшли на вулиці столиці. Керівниц-тво НДР звернулося по допомогу до радянського команду-вання. Комендант Берліна віддав наказ застосувати проти демонстрантів танки й бронетранспортери, внаслідок чого загинули десятки людей, сотні поранено. Організаторів демонстрацій було заарештовано й жорстоко покарано. Після цих подій кожного року з НДР нелегально емігрували тисячі громадян, виявляючи незадоволення режимом. Щоб зупинити цей потік, 1961 р. було споруджено “Берлінську стіну”.

Драматично розвивалися події 1956 р. у Польщі та Угорщині. В Угорщині справа дійшла до анти тоталітарної революції, що була придушена за допомогою військової сили.

Після подій у Польщі та Угорщині 1956 р. курівництво країн Східної Європи мусило змінити політику, щоб усунути найголовніші причини незадоволення. Було припинено масові репресії й проведено часткову реабілітацію їхніх жертв.

До конституцій вносились зміни, спрямовані на посилення ролі парламентів, політичних партій (у країнах, де зберігалася багатопартійність). Частково скасовувалися об-меження для дрібного бізнесу, готувались реформи з по-слаблення адміністративного диктату над "економікою. Відбувалася лібералізація в сфері культури, ідеології, осві-ти; поширювалися контакти із західними країнами.

Однак вимушені зміни кінця 50-х років не зачіпали основ політичної й економічної системи, що їх продовжували ревно охороняти комуністичні режими під невсип-ною опікою Кремля.

На початку 60-х років у більшості країн регіону було зроблено спроби провести економічні реформи. Не від-мовляючись від наріжних принципів економічної системи соціалізму (пріоритет держави в економіці, планово-адміністративна система управління і розподілу матеріальних благ тощо), передбачалося надати підприємствам відносну економічну самостійність. Проте, зберігаючи державну власність, партійно-бюрократична номенклатура забезпе-чувала можливість повного підкорення всіх сфер життя своїм інтересам.

Найбільш послідовно й цілеспрямовано реформи здій-снювалися в Угорщині та Югославії, але й вони провадились у рамках “системи” і тому не позбавили ці країни глибоких кризових потрясінь. Спроби запровадження ринкових відносин розбивалися тут об політичні підвалини “ соціалістичного суспільства”.

З другої половини 60-х років (а інколи й дещо раніше) резерви, що забезпечували можливості екстенсивного розвитку країн Східної Європи, виявилися значною мірою вичерпаними, що відбилось у падінні прибутку та уповільненні темпів розвитку економіки.

У політичній сфері теж відбувалися процеси, не бажанні для радянського керівництва. На початку 60-х років дедалі настійливіше заявила про свою самостійну внутрішню й зовнішню політику Румунія. Розірвала зв’язки із СРСР Албанія, де вкрай негативно сприйняли рішення XX з’їзду КПРС і Відкриття культу особи.

Криза у Чехословаччині (1968 – 1969 рр.) або “Празька весна”, стала одним з найважливіших і доленосних періо-дів для народів Східної Європи у повоєнні часи.

Загальна криза тоталітарного режиму виявила себе також у Польщі в подіях 1968 і 1970 рр.

В Югославії на тлі загострення економічних проблем на початку 70^х років посилились диспропорції у розвитку Словенії І Хорватії, з одного беку, та інших югославських республік, з іншого. Загострилися національні протиріччя. Учасники заворушень у Хорватії в листопаді 1971 р. виступали з вимогами відокремлення республіки від СФРЮ.

Після поразки ”Празької весни", подій у Польщі, Югославії почалося посилення тоталітарних режимів у Східній Європі. Економічні реформи практично зупинилися, ринкові стосунки, що зароджувались, або ліквідовувались, або вкрай обмежувались. Активізувався дисидентський рух.

Монополію компартій, на владу було законодавчо за-кріплено у конституціях, у яких йшлося про керівну, роль цих партій, однак у реальному житті наростав протест проти гегемони комуністів. Тоталітарні режими Східної Європи виявляли неспроможність вирішувати назрілі проблеми. Особливо це позначилося у роки паливно-енерге-тичної кризи середини 70-х років, коли різко зросла зов-нішня заборгованість. Надмірні, матеріаломісткість та енергетичні витрати робили товари зі Східної Європи не-конкурентоспроможними. Падіння врожайності зернових культур, обмежені можливості імпорту .створювали великі проблеми у забезпеченні населення продовольством. Від-ставання від розвинутих країн Заходу зростало. Для придушення, невдоволення правлячі компартії зміцнювали армії, органи внутрішніх справ, держбезпеки.

Одначе спроби врятувати ситуацію у 80-ті роки ні до чого не призвели. Загальна криза системи наростала.

Література.

“ Політична історія ХХ століття” : Навчальний посібник / за ред. В.Ф. Санабай, Л.О. Панчук, Я.А. Титаренко та інші . – К., КНЕІ – 2001 р.

“Всесвітня історія 1939 – 1998 навчальний посібник. 11 клас” / за ред. Бердичевського Я.М. – К., А.С.К – 2000 р.

“Всесвітня історія 1945 – 1998 р.” 11 клас / за ред. Буракова Ю.В., Киперенко Т.М. – К., Генеза – 1988 р.