Проте далеко не всі твори Ш. де Пейсонеля, які безпосередньо стосуються теми нашої статті, були опубліковані за його життя. Відомо, що після його смерті залишились у рукописах наступні роботи: «Історична записка про Російську імперію, татарську державу, Черкесію, Дагестан, ногайців та козаків», «Записка щодо повстання ногайців» (1758), «Політичні міркування про незалежність татарів та російське судноплавство на Чорному морі» (1772), «Про те, як надати татарській незалежності міцності та стабільності і як заважати росіянам досягнути успіху в їхньому підкоренні» (1772) і нарешті «Міркування про мирну угоду між Росією та Портою, що була укладена у Кайнарджику» (1777).

Отже, навіть простого переліку опублікованих, а також рукописних праць Ш. де Пейсонеля цілком достатньо, щоби зробити висновок про його значний внесок у історіографію Південної України 1750-80-х років. Однак межах цієї статті ми зосередимо увагу в першу чергу на його монографії «Трактат про Чорноморську торгівлю», яка отримала розповсюдження на території Російської імперії переважно у своєму першому французькому виданні [36].

Хоча ця книга ніколи не видавалась російською мовою в повному обсязі, дореволюційні дослідники Північного Причорномор’я звичайно були з нею знайомі і доволі часто посилались. Так, ще у 1794 році Андрій Мейер навів у своїй відомій монографії «Опис Очаківької землі» невеличкий фрагмент з неї, в якому Ш. де Пейсонель повідомів дані про вивіз товарів з північно-західної частини Очаківської області до Туреччини через містечко Дубосари на Дністрі у 1759 році (Дод. 1) [12, 137–138]. Вже на початку ХІХ ст. в своїх розвідках з історії та географії її використав один з перших російських дослідників Кавказу С.М. Броневський [5]. Цим він по суті поклав початок сталої традиції, оскільки й до наших часів названу працю значно краще знають та поціновують на Кубані, Північному Кавказі та у Східному Причорномор’ї (в першу чергу в Абхазії), ніж скажімо, у Південній Україні та в Криму.

Саме тому вже у 1886 році значна частина «Трактату про чорноморську торгівлю», що стосується саме Східного та Північно-Східного Причорномор’я, була перекладена та видана видатним кубанським дослідник Є.Д. Феліциним [28]. Вже через п’ять років цей переклад-реферат був опублікований у розширеному вигляді у «Кубанскому збірнику» [29]. Треба сказати, що цій роботі поталанило, оскільки вона друкувалась ще тричі: у Краснодарі у 1927 р. [15]; Нальчику (вибірково) у 1974 р. [16] та знову в Краснодарі у 1990 р. [17].

Проте, публікація цих видань, нажаль, майже не відобразилась на популярізації книги в Україні, оскільки усі вони були видруковані незначними накладами. Так, «Трактат про чорноморську торгівлю» не згадується у відомих збірках та оглядах творів західноєропейських подорожників та вчених («чужинців») про землі сучасної України, що належать В. Січинському [25], Ол. Вінтоняку [6], Дм. Наливайку [14] та М. Подрезовій (по Південній Україні) [19]. Саме тому у додатках з невеликими купюрами та деякими коментарями нами наведені переклади трьох з вісьми розділів книги, які були видані свого часу Є.Д. Феліциним (Дод. 2-4). Крім того, автор вирішив републікувати тут же ще один невеликий фрагмент «Трактату» Ш. де Пейсонеля в перекладі українською мовою, який був наведений у збірці документів та матеріалів, присвячених історії міста Хаджибея (Одеси) (Дод. 5) [9, 135].

Проте, низка фахівців, які безпосередньо займались різними аспектами історії Південної України ХVIIІ сторіччя, час від часу звертались до «Трактату про чорноморську торгівлю». Так, наприклад, С.Я. Боровий понад 40 років тому написав спеціальну статтю, присвячену ролі Франції у зовнішньторгівельних операціях на Чорному морі в останній третині XVIII – на початку XIX ст., в якій особливу увагу приділив Ш. де Пейсонелю та його праці [4]. Пізніше А.В. Бойко звернув увагу на цю працю як на важливе джерело з історії запорозького козацтва [2].

Щоправда, інтерес до цієї книги значно пожвавився в останні п‘ять-шість років [7; 9; та ін.], але відсутність її повного російського або українського видання й досі аж ніяк не сприяє повноцінному дослідженню та вирішенню цілої низки проблем доволі складного періоду 1750-60-х років в історії Північного Причорномор’я. Підкреслимо, що для цих часів і без того відчувається постійний брак як опублікованих матеріалів, так і архівних джерел (особливо іноземного походження) [Див., наприклад: 1; та ін.], на відміну, скажімо, від наступного періоду 1775-1800 років [3; та ін.]. Оскільки здійснення проєкту по перекладу й виданню такої книги потребує значних зусиль, коштів та доволі тривалого часу, ми можемо тільки порекомендувати сучасним дослідникам історії Південної України поки що користуватися перекладом Є.Д. Феліцина, стосовно якого зробимо декілька більш чи менш загальних зауважень.

Передусім, ознайомлення з цією роботою дає нам повне право наголосити на тому, що в ній присутній значний обсяг цінної та доволі різноманітної інформації. Цілком зрозуміло, що в першу чергу вона стосується торгівлі на території усього Кримського ханства. Оскільки, як вірно помітив сам Ш. де Пейсонель, «всі ногайці мають однакові звички та звичаї, однаковий спосіб життя, отже, й однакові потреби і торгівлю» (Дод. 4), наведені факти значною мірою мають безпосередне відношення й до тих племен, що мешкали у 1750-х роках у степах Північного Причорномор’я та Приазов’я, отже – на землях материкової (точніше, степової) частини сучасної Південної України.

На наш погляд, особливої уваги заслуговує опис адміністративного устрою Кримського ханства взагалі та ногайських орд зокрема, а також