організації військової справи у ногайців. Непересічний інтерес мають також дані про доволі складну грошову систему Кримського ханства, систему мір та ваг, відкупів, перелік експортних та імпортних товарів та ціни на них, а також детальний опис торгівлі рабами. Звичайно, що певною мірою така характеристика відображає і особливості господарства тих часів, яке вели як кримські татари, так і ногайці. Стосовно останніх можна сказати, що значна частина з них (особливо Буджакська орда) у середині ХVIII ст. вже практично перейшли від кочового способу існування до осілого чи напівосілого життя, що в першу чергу проявилось у доволі поширенному росповсюдженні серед них землеробства, хоча й у доволі примітивних формах.
Частина цієї інформації має пряме відношення до етнографії ногайців, хоча Ш. де Пейсонель, судячи з усього, не ставив перед собою за мету її цілеспрямоване дослідження. До речі, цікаві дані щодо цього можна знайти у іншому письмовому джерелі того часу – путівних замітках німецького купця Николаса Клеємана, зроблених у 1768-70 роках [31], які відомі також у французькому та російському перекладах [10; 32]. Особливого значення має його яскравий опис ногайського аула, розташованого десь на середині шляху від Бендер до Очакова, в якому йому довелось провести одну ніч [21].
Слід підкреслити також точність та вичерпність переважної більшості фактів, зібраних та наведених Ш. де Пейсонелем. Проте, сказане на перший погляд ніби-то не стосується його загальної характеристики ногайських орд. Так, у ще одному маловідомому документі того часу – описі кордону Запорозької Січі з Кримським ханством (складений у 1766 році секретарем Іноземної колегії Василем Чернявським), що також частково наведений нами в додатках до статті для порівняння (Дод. 5), йдеться про ще одну ногайську орду, а саме Єдичкульску, яка мешкала між берегом Азовського моря та лівим берегом Дніпра. Факт присутності тієї ж самої орди під назвою Едишул-мулті зафіксував всього через три роки і згаданий нами вище Н.Є. Клеєман, який, до речі повідомив не про чотири (або п’ять), а вже про сім ногайських орд, які підкорялися кримському хану. Зауважимо, що таке явне неспівпадіння майже одразу помітив німецький вчений Тунманн, але він навіть не спробував його поясніти, очевидно, не маючи відповідних матеріалів [27, 45–46]. В той же час насправді тут немає ніякої загадки, оскільки, за даними фахівців з історії ногайців, Єдичкульска ногайська орда була переведена на територію Кримського ханства близько 1759 року [8]. Ясно, що Ш. де Пейсонель охарактеризував ту ситуацію, що мала місце під час його безпосереднього перебування в Криму, і тому в нас немає ніяких підстав для його звинувачування у необ’єктивністі.
Наведений приклад ше раз свідчить про те, що у середині ХVIII ст. ситуація в розглядаємому регіоні іноді дуже суттєво змінювалась протягом навіть не десятиліть, а лише кількох років. У зв’язку з цим очевидно слід мати на увазі, що стан ногайського суспільства, зафіксований Ш. де Пейсонелем, В. Чернявським та Н.Е. Клеєманом (1750-1760-х років, навіть з охарактеризованими змінами) і частково висвітлений Тунманном, ні в якому разі не можна переносити на характеристику ногайского суспільства як раніше (особливо, на період 1700-1734 років), так і протягом 1770-1787 років (до початку нової російсько-турецької війни), що іноді дозволяють собі деякі дослідники.
Проте інший момент, який стосується Єдисанської орди, всеж-таки викликає сумніви. Ш. де Пейсонель повідомив, що вона складається з п’яти племен, які мають назви Сарифу, Делігель, Березен, Хаджидер та Сарияр (Дод. 3). Однак, ці імена насправді є нічим іншим як назвами гідрографічних об’єктів Бузько-Дністровського степового межиріччя: Сарифу (точніше, Сари-су) – найвірогідніше, річка та лиман Кучурган, Делігель (Делі-гель) – Тилігульський лиман (озеро) та річка, Березен – Березанський лиман та річка Березань (своріше за все, лівий рукав цього лиману; оскільки правий мав тоді назву Сасік-Березен), Хаджидер (Аджі-дере) – балка, що впадає у Дністровский лиман в районі сучасного Овідіополя, Сарияр (Сари-яри) – сучасна назва поки не встановлена. Отже, перед нами виникла таж сама ситуація, яку Є.Д. Феліцин зафіксував раніше по відношенню до запропонованого Ш. де Пейсонелем розподілення на окремі племена Кубанської ногайської орди (Див. примітку 31 у додатку 3). Звичайно такий підхід французького вченого потребує більш детального вивчення, але вже зараз можна припустити, що він міг мати на увазі не назви орд, а місця розташування їх адміністративних центрів, що цілком вірогідно.
Що стосується решти інформації, яка міститься у монографії «Трактат про чорноморську торгівлю», то вона, на нашу думку, безумовно заслуговує на більш детальний та всебічний аналіз з боку фахівців, а ми зі свого боку можемо лише додати до сказаного карту, яка певною мірою слугує ілюстрацією до проаналізованої книги. Йдеться про «Сartе des Environs du Dnieper ou Borysthene, Anciens et Moderne, de la Crimee et de la Mer de Zabache. D’aprиs les cartes Ms. [Manuscripts] de M. de Peyssonnel № III, IV, V et VI et Publiйe en Juillet 1765». (Карта околиць Дніпра або Борисфена, стародавня і сучасна, Криму та Азовського моря. Згідно рукописних карт г-на де Пейсонеля № III, IV, V та VI, опублікованих у липні 1765 р.). Вона була опублікована у 1765 році в іншій монографії Ш. де Пейсонеля і, судячи з легенди, складена автором на підставі четирьох карт його батька. Про одну з них Пейсонель-молодший побіжно згадав у тексті тієї ж книги [34]. Навіть попереднього ознайомлення