2. Головну роль у формуванні козацьких військ відігравав політичний чинник, а не військовий. Перш за все з політичних міркувань створювалися війська, а потім розглядалося питання щодо їх військового використання.

3. Основу військ становили колишні запорозькі та задунайські козаки, до яких згідно з розпорядженнями уряду приєднували представників нижчих верств населення. Це робилося з метою встановлення контролю з боку цивільної та військової адміністрацій над якомога більшою частиною “неблагодійного” населення Південної України та збільшення частки служилого козацтва у період загострення міждержавних воєнних конфліктів.

4. На відміну від козацьких формувань ХVІІІ століття, Дунайське й Азовське козацькі війська не тільки отримали землі під поселення, а й стали повноправними, офіційно визнаними адміністративно-територіальними одиницями Російської імперії. Йдучи на такий крок, російський уряд розраховував не допустити відновлення козацького Коша за Дунаєм і сприяти поверненню колишніх російських підданих в межі держави, притягнути на державну військову службу козацьке населення й згуртувати його для подальшого залучення в нові відносини Південної України, зміцнити охорону південних кордонів, поповнити російську армію боєздатними військовими підрозділами.

Присутність військ на півдні України, у розумінні уряду, дестабілізувала обстановку в регіоні. Колишнє запорозьке і задунайське козацтво, що становило основу козацьких військ, протягом всього періоду їхнього існування намагалося відстоювати свої права та привілеї. Діяльність козаків, направлена на створення монолітної системи, яка могла б успішно відстоювати свою належність до козацького стану, з одного боку, і намагання нижчих верств населення регіону приєднатися до козацьких з`єднань, які уособлювали собою традиції Запорожжя, з другого боку, напружували обстановку на півдні України. Ситуація в краї загострювалась і через незадоволення поміщиків перебуванням козацьких військ у Катеринославській губернії та Бессарабській області. Масові козацькі рухи з устремлінням на південь тільки переконували уряд у необхідності переселити козаків подалі від південного регіону, де можна з користю для Імперії використати військовий та господарський досвід козацтва або ж ліквідувати козацькі з’єднання. Відповідними “Положеннями” Дунайське й Азовське війська скасовувалися, а козацьке населення, яке залишилося на попередніх місцях поселення, було переведене до цивільних відомств: рядові козаки до розряду державних селян, а офіцери — до дворянства Катеринославської губернії та Бессарабської області.

На відміну від Дунайського козацького формування, Азовське військо, перш ніж бути ліквідованим в обов`язковому порядку повинне було переселити у Кубанську область 8 офіцерських і 800 козацьких сімей із приєднанням до Кубанського козацького війська. Прийняття такого рішення обумовлювалося такими причинами: 1) військовий досвід азовців у бойових операціях на Кавказі; 2) визнана урядом зразкова морська служба козаків в охороні східночорноморського узбережжя; 3) здатність Азовського війська самостійно профінансувати переселення необхідної кількості козацьких сімей у західну частину Кавказького хребта; 4) досягнення азовців у господарюванні (військо своєчасно повернуло позики державі й стало самодостатнім іррегулярним з`єднанням, яке об`єктивно не потребувало державної грошової допомоги). Переселення азовців в західну частину Кавказького хребта відповідало основним напрямкам політики російського уряду, направленої на поступове переселення боєздатних козацьких формувань із внутрішніх губерній на найбільш небезпечні окраїни держави з метою використати там військовий та господарський досвід козаків і нейтралізувати тим самим неспокійний елемент козацтва у центральних губерніях Імперії. Гостра потреба в більш лояльних до російської держави поселенцях на південних окраїнах держави, переселення яких давало можливість заощадити значні державні кошти, визначила подальшу долю частини азовців. Вони зберегли свою належність до козацького стану й продовжили нести військову службу у складі Кубанського козацького формування.

З ліквідацією Азовського (1865 рік) та Дунайського (1868 рік) іррегулярних з`єднань перестали існувати останні козацькі війська на території Південної України.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бойко А.В. Південна Україна останньої чверті ХVІІІ – початку ХІХ століття // Бойко А.В., Маленко Л.М. Матеріали до історії Азовського козацького війська. — Запоріжжя, 1995.

2. Елесева О.И. Геополитические проекты Г.А. Потемкина // Сподвижники Великой Екатерины. — М., 1997.

3.    Суворов А.В. Походы и сражения в письмах и записках / Сост. О. Я. Сарин. — М., 1990.

4.    Бойко А. Південна Україна останньої чверті ХVІІІ століття. Частина 1. — Запоріжжя,1997.

5. Бумаги князя Григория Александровича Потемкина-Таврического. Академика Н.Ф. Дубровина. Сборник военно-исторических материало. Выпуск VІ-й. — СПб., 1893. — Часть 1.

6. Козирєв В.К. Матеріали до історії адміністративного устрою Південної України (друга половина ХVІІІ – перша половина ХІХ століття). — Запоріжжя, 1999.

7. Могульова С. ”Запорожець за Дунаєм”: чужинець чи в своєму природному історичному середовищі? // Запорозьке козатво в пам`ятках історії та культури. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції м. Запоріжжя, 2-4 жовтня 1997 р. — Запоріжжя, 1997.

8. Бачинський А.Д. Січ Задунайська. 1775–1828. Історико-документальний нарис. — Одеса, 1994.

9. Шиян Р. Козацтво Південної України в останній чверті ХVІІІ ст. — Запоріжжя, 1998.

10. Короленко П.П. Азовцы // Киевская старина. — 1891. — № 7.

11. Переписка А.В. Суворова 1793 г. частично опубликована: Из бумаг фельдмаршала князя Суворова // Русский Архив. — 1878. — Кн. 1. — М., 1878.

12. Благодатских И.М. “Греческий проект” А.В. Суворова //Исторический альманах Приднестровья. — 1998. — № 2 (сент.).

13. Коломойцев П.Т. Переселение остатков Запорожской Сечи из турецких владений в Россию // Інститут рукописів НБУ ім. В. Вернадського, ф. V, спр. 1588.

14. Епанчев Н. Очерк похода 1829 года в Европейской Турции. — СПб., 1905. — Ч. І.

15. Козацтво на Півдні України. Кінець ХVІІІ–ХІХ століття / Автори-упоряд.: О.А.