які побажають повернутися на батьківщину і переселити подалі від російських кордонів тих, хто відмовиться перейти до російської держави. Однак, за цією ж конвенцією Росія змушена була підтвердити передачу земель Османській імперії між Дністром та Бугом, що означало офіційно визнати перебування запорожців під юрисдикцією турецького султана. Після вирішення питання на міждержавному рівні Катерина ІІ видала 5 травня 1779 року маніфест, яким проголошувала амністію запорожцям-втікачам. Амністією скористалася зовсім незначна кількість запорозьких козаків і Туреччина змушена була виконувати взяті на себе зобов’язання по переселенню колишніх російських підданих подалі від кордонів Росії. За фірманом турецького султана запорозька старшина мала оселитися в Адріанополі, а рядове козацтво — малими групами у Румелії [8; 12]. Переселення почалося у серпні 1779 року. За його ходом уважно стежив російський посол у Константинополі О. Стахієв. Однак здійснити переселення запорозького козацтва до Румелії остаточно не вдалося. У ньому не були зацікавлені ні запорожці, ні Кримське ханство, ні турецька держава. Скупчення значної маси козацтва в дунайських гирлах призвело до того, що напередодні російсько-турецької війни 1787–1791 років запорозькими козаками був закладений Кіш у Катирлезі на Дунавці.
Російська урядова адміністрація не чекала такого розвитку подій у справі із запорожцями. Запорозьке козацтво виявилося вкрай небезпечним для Російської імперії, яка намагалася закріпити за собою авторитет визволительки християнського світу від мусульман-гнобителів. Небезпека полягала не у військовій силі запорожців, а в першу чергу в самій присутності колишніх підданих Російської імперії на території ворога. Кількість козацтва у межах Османської імперії постійно зростала і необхідно було терміново створити альтернативу Задунайській Січі. Погрози та накази повернутися вже не спрацьовували. Гостро постає необхідність приборкати козаччину як у середині Російської імперії, так і за її межами мирним шляхом.
Враховуючи популярність козацького способу життя на Півдні України, силу козацьких звичаїв та традицій серед місцевого населення, майбутнє було за іррегулярними формуваннями, які б в загальних рисах (як-то: формою організації, функціями, назвою) нагадували козацькі війська. Утворення іррегулярних військових з'єднань зі збереженням традиційних форм, які мали б підтримку з боку місцевого населення, було чи не єдиним засобом зберегти соціальну стабільність на українському Півдні, сприяти швидкому втягненню козацтва у нові відносини краю, створити альтернативу Задунайській Січі та сприяти поверненню колишніх російських підданих із турецьких володінь. Одним із перших, хто усвідомив це, а згодом і багато зробив для створення південноукраїнських козацьких військ, був Г.О. Потьомкін. Крім головної мети поставити під контроль урядової адміністрації значну частину населення Південної України і тим самим забезпечити тил на українському Півдні у разі воєнного конфлікту з Туреччиною, головний командир Новоросії наголошував на користі від притягнення козаків на військову службу і створенні з них боєздатних підрозділів легкої кінноти для участі в майбутніх кампаніях проти Османської імперії. Г.О. Потьомкін звертав увага і на необхідності створення альтернативи Задунайському Кошеві. У своєму донесенні від 2 січня 1788 року він переконує Катерину ІІ, що створенням козацьких військ вона збільшить кількість регулярної армії, та й “вернуться безсумнівно майже всі запорожці, що в армії турецькій служать” [5; 169-170, 6; 207].
Чергове загострення стосунків з Туреччиною і можливість війни вносило свої корективи у вирішення питання щодо терміну оформлення іррегулярних військ на півдні України. На перше місце виходить міркування державної безпеки. Протягом короткого проміжку часу створюються п`ять іррегулярних формувань — Грецьке (Албанське) (1775–1859), Кримсько-татарське (1784–1863), Бузьке (1785–1817), Катеринославське (1787–1796) Чорноморське (1788–1792), які зовнішніми рисах нагадували козацькі війська. Офіційне пояснення такого кроку урядової адміністрації зводилося до обґрунтування потреби у боєздатних козацьких підрозділах легкої кінноти для участі в майбутніх бойових діях проти Туреччини. Названа в офіційних документах причина створення козацьких військ була однією з головних, але не єдиною.
Звертає на себе увагу попередній розгляд вищими сановниками питання доцільності існування кожного окремо іррегулярного війська останньої чверті ХVІІІ століття. Так, при створенні Грецького (Албанського) іррегулярного війська бралось до уваги те, що греки активно допомагали російській армії у війні з Туреччиною в 1768–1774 роках. Вони на своїх швидкохідних вітрильно-весельних човнах успішно діяли на турецьких комунікаціях, запобігаючи висадці турецьких десантів на Кримський півострів з моря з метою сприяння заворушенням місцевого татарського населення. Коли по закінченні російсько-турецької війни частина греків побажала перейти у підданство Російської імперії, уряд надав їм таку можливість і дозволив оселитися на пільгових умовах біля фортець Керч і Єнікале. Вищі чиновники, і перш за все Г.Потьомкін, розуміли, що присутність добре обізнаних із морською справою греків, які до того ж мали військовий досвід, є бажаною для російської держави і через розпочате у Херсоні будівництво російського флоту; і через успішно налагоджену греками торгівлю зі Стамбулом (Туреччина), Ліворно (Апеннінський півострів), Марселем (Франція), Олександрією (Єгипет); і через активні їх дії проти турок за своє національне і соціальне визволення. Отже, за надані грекам пільги у вигляді землі, незначної матеріальної допомоги та захисту, Російська імперія отримала добрих мореплавців, торговців, ремісників і таке населення, яке дало можливість готувати підґрунтя і переконливі докази для втручання в долю грецького населення Османської імперії. Питання про встановлення над греками-переселенцями контролю з боку державної влади постало одразу з їх оселенням на офіційно визначеній місцевості. Частина греків не бажала мешкати на відведених для них російським урядом землях і почала швидко розсіюватися серед населення Кримського ханства. Найбільш оптимальним шляхом установити контроль над греками-переселенцями було сформувати
