Одним із важливих досягнень стає виготов-лення глиняного посуду. Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом, котрий ство-рила людина. Як вважають дослідники, глиняний посуд виник шляхом обмазування сирою глиною посуду, сплетеного із лози. Такий посуд випадко-во потрапляв у вогонь, дерев'яна частина виго-рала, а глина обпалювалася, ставала досить твердою та водонепроникною. Посуд швидко на-був популярності й використовувався для різних цілей — приготування їжі, зберігання сипучих продуктів тощо. Його форми та орнамент на різних територіях мали свої особливості. По та-ких масових знахідках археологи визначають ареали проживання окремих людських спільнот (на землях України виділено понад 10 неолітич-них археологічних культур).

Епоха неоліту в цілому належить до первіс-нообщинної формації стародавнього суспільст-ва, в котрій, як порівняти з попередніми періода-ми, відбуваються лише певні соціальні зміни. Це племінний лад, економічною та соціальною осно-вою якого був матріархат. Колективні могили, брак поховань, що виділялися б багатим інвента-рем чи особливостями ритуалу, свідчать про соціальну рівність серед тогочасних людей. Ли-ше поява кам'яних булав в окремих похованнях (Маріуполь, Микільське), котрі, мабуть, мали значення символів влади й підпорядкування, вказує на зародження інститутів родової влади.

За характером матеріальної культури та ос-новних видів занять неолітичні культури Украї-ни розподіляються на дві зони: землеробсько-скотарську й мисливсько-рибальську.

Характерною ознакою культур землеробсь-ко-скотарської зони є переважання плоскодон-ної кераміки (рідко — круглодонної), прикраше-ної здебільшого лінійним, у тому числі спірально-мандровим, орнаментом. Тут з'являється роз-писний посуд, використовуються шліфовані кам'яні сокири, складається специфічний похо-вальний обряд (покладення померлого в скорче-ному вигляді на боці разом із керамічними виро-бами). Носіями культур цієї зони були племена середземноморського типу.

Потрібно зазначити, що й носії археологічних культур Полісся зробили перші кроки до відтво-рюючих форм господарювання, хоча переважа-ли традиційні заняття. На відміну од вищезгада-них, для культур мисливців і рибалок типовою є наявність гостродонної кераміки, прикрашеної переважно штампованим орнаментом (ямки, гребінцеві вдавлення). Серед крем'яних виробів важливе місце посідали сокири, здебільшого нешліфовані. Тут домінує обряд поховання по-мерлого витягнуто, на спині, без кераміки. Носіями цих культур були переважно племена пізніх кроманьйонців.

Епоха міді — бронзи. Трипільська культура

Іанні форми відтворюючого господарю-вання, що зародились у згадану вище епоху, набули подальшого розвитку в перехідний період від кам'яного віку до епохи бронзи — в так званому «мідному» віці, або ж енеоліті (ІУ-ІІІ тис. до Н.Х.). В цей час людство оволоділо першим металом — міддю, знайомст-во з яким відбулося ще раніше в Близькосхідно-му регіоні (У-ІУ тис. до Н.Х.).

Важливим досягненням тих часів було зро-стання продуктивності праці, виникнення пере-думов для регулярного обміну й появи майно-вого розшарування суспільства, тобто початку розкладу первіснообщинного ладу. Тоді ж намі-чається перехід від мотичного до ранніх форм орного землеробства. Зі збільшенням кількості тварин у стаді коня пристосовують для верхової їзди. А зміни у виробничій діяльності й розвиток ідеологічних уявлень зумовили зміни й у комп-лексі вірувань. Це знайшло відображення в мо-нументальній скульптурі, в орнаменті та похо-вальному обряді.

Найбільш ранніми суспільними утвореннями на території України, що вступили в нову епоху, були землеробсько-скотарські племена Трипіль-ської культури та культури Гумельниця. Обидві вони сформувалися на основі культури Боян і, можливо, інших неолітичних культур Балкано-Нижньодунайського регіону. Пізніше з'являється ще ряд культур землеробсько-скотарського напряму, пам'ятки яких відомі також і на захід від сучасних кордонів України (кулястих амфор, воронковидних посудин тощо).

Але все ж таки найяскравішою серед них бу-ла Трипільська (за назвою поселення поблизу с.Трипілля на Київщині, дослідженого В.Хвой-кою). Поширена на території від південно-східно-го Прикарпаття до Дніпра, ця культура розвива-лася протягом ІУ-ІІІ тис. до Н.Х. Вона є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільська культура була складовою час-тиною великої трипільсько-кукутенської спільно-ти, що посідала переважно територію лісостепо-вої смуги Правобережної України, Молдови та Румуни.

Особливості Трипільської культури та її місце в європейському енеоліті визначаються, на дум-ку І.Чернікова, по-перше, величезною тери-торією поширення (близько 190 тис. кмг). Вража-ють швидкі темпи освоєння трипільськими пле-менами нових територій — на ранньому етапі освоєна площа становила близько 50 тис. км2, на середньому —150 тис. км2. Жодна з європей-ських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення.

По-друге, трипільські племена характеризу-ються довготривалим періодом поступового роз-витку — протягом 1500-2000 років — без знач-них змін в основних рисах культури.

По-третє, за своїм походженням Трипільська культура хоч і була пов'язана з Балкано-Нижньодунайським регіоном, але в процесі поши-рення на нові східні території включала в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур. При цьому вплив пів-денно-західного населення був неодноразовий, а розвиток більш-менш відокремлених общин приводив до виділення своєрідних локальних груп, що мали різну долю.

По-четверте, Трипільська культура відзнача-ється розташуванням