Звичайно, життя слов'ян було відмінним од візантійського, яке наслідувало античні традиції. Та й характеристика їх істориком у деяких місцях не позбавлена суб'єктивізму.

В слов'янському господарстві переважало землеробство, передусім підсічне (поліська зона) та орне (Лісостеп). Наприкінці цього тисячоліття перелогова система землекористування, мабуть, стала витіснятися двопіллям. Серед злаків культивувалися жито, ячмінь, дещо згодом і пшениця. Розвивалося скотарство, насамперед вирощу-вання великої рогатої худоби й свиней.

Поступово вдосконалювалися ремесла. Ме-талообробкою — виготовленням знарядь праці із заліза або прикрас із кольорових металів — займались уже майстри-професіонали. Водно-час гончарство, ткацтво, вичинення шкур, об-роблення каменю й дерева за умов натурально-го способу життя здебільшого залишалися в ро-динних межах. Підтвердженням цього є ліпний посуд більшості слов'янських культур і гончарні вироби провінційних римських майстерень, які в післячерняхівський час вийшли з ужитку, позаяк їх замінили місцеві вироби. Обмін мав натураль-ний характер, крім території Черняхівської куль-тури, де в різноетнічному середовищі часто ви-користовувалися римські срібні денарії.

Економічною основою східнослов'янського суспільства була родова власність на землю, а кожна група населення входила до складу пле-мені. Водночас життя на окремих поселеннях уже організовувалося за новими нормами «пер-вісної сусідської общини». В ній парна сім'я ще не була економічно незалежною, а господарсь-кими осередками були групи родичів зі спільною власністю — так звані «осередки відокремленої власності» (на відміну од більш ранніх часів, коли всією власністю розпоряджався рід). Мала сім'я з найближчих родичів (батьки й діти) стала відігравати провідну роль уже за часів державо-творення, хоча протягом другої половини 1 тис. н.е. фіксується тенденція розвитку процесу саме в цьому напрямі.

Поступовий і неухильний розвиток східних слов'ян на шляху до цивілізації зумовлював розклад первісних відносин. Як і в інших народів, початок непримиренних суперечностей із тра-диціями первіснообщинного ладу був пов'язаний із появою рабства — експлуатації людини люди-ною. Прокопій Кесарійський з цього приводу повідомляє: «Склавіни завжди вбивали всіх, хто [їм] зустрічався. Але тепер, починаючи з цього моменту, і вони, і ті, з іншого загону, начебто сп'янівши від потоків крові, вирішили взяти в по-лон деяких із тих, хто потрапив їм до рук, і тому всі вони повертались додому, женучи з собою тисячі полонених».

Праця залежних давала ще ма-ло економічної вигоди. Але це були вже нові відносини, зовсім не характерні для стосунків між людом класичного родового устрою.

Воєнні походи в слов'ян, як і в інших народів, які перебували на етапі розкладу первіснооб-щинних відносин, попервах були справою доб-ровільною, в них брали участь усі бажаючі. Зго-дом починає виділятися дружина, для якої війна стає професійним заняттям. У третій чверті 1 тис. н.е. формуються й союзи племен, в ареалах яких зосереджуються центри інститутів влади цих союзів. Крім політико-адміністративних функцій, такі пункти виконували ролі культових центрів, що й сприяло швидкій появі також і тор-говельно-ремісничої функції. Часті сутички з сусідами змушували дбати й про створення укріплених поселень-градів.

Досить швидко серед них почав виділятися Київ (крім нього, існували й інші — Зимно на Во-лині, Пастирське на Черкащині, Чернігів у Подв-оєнні, Битиця на Пслі). Цьому сприяли, як зазна-чає П.Толочко, його мікрогеографічне положен-ня (контроль над багатьма притоками Дніпра — основними торговельними артеріями середньо-віччя), вигідне топографічне розташування (на-явність природних захисних рубежів) на кордоні кількох союзів племен. Контактування культур-них елементів, перейняття передових досягнень слов'янських племен від самого зародження забезпечили Києву високий рівень соціально-економічного розвитку. Ранній Київ, ставши політичним центром Полянського союзу, зростав і розвивався за рахунок припливу населення з різних східнослов'янських племен, і вже на ті часи мав міжплемінний характер.

У межах союзів племен між їхніми окреми-ми складовими частинами налагоджувалися тісніші зв'язки, переборювалася вузькоплемінна відокремленість. Це засвідчується й пам'ятками матеріальної культури — вони нівелюються, втрачають суто територіальні особливості. Сло-в'янське суспільство переходило до нових від-носин, за яких більшість населення відстороню-валась од управління й розподілу. В утвореннях такого типу, що раніше мали назву «військова демократія», а тепер частіше — «вождизм» (або «чіфдом»), вже існувала нерівність, але ще не було легалізованого апарату примусу. Характер-ною рисою цього рівня суспільної організації бу-ла кумуляція світської та духовної влади. Тривав і процес консолідації східнослов'янських угру-повань у «суперсоюзи» племен. Зокрема, на території Середнього Подніпров'я закладались основи Руської землі у вузькому значенні цього поняття — території Київщини, Чернігівщини та Переяславщини.

Давні слов'яни досягли й відносно високого рівня розвитку в ідеологічній сфері. З письмових джерел відомо, що в них були культові споруди — храми, капища й требища кількох типів (сто-впоподібні будівлі під дахом, відкриті й закриті храми). Одне зі святилищ було відкрите на Ста-рокиївській горі В.Хвойкою. Воно становило не-правильний кам'яний прямокутник із заокругле-ними кутами та чотирма виступами. Поряд містився жертовник.

У таких спорудах або ж просто неба стояли язичницькі божества з дерева чи каменю. Кілька їх виявлено в Подністров'ї. Найвідомішим серед них є так званий Збруцький ідол — Род. Божест-во становить високий чотиригранний стовп, на кожній зі сторін якого в три яруси нанесені зоб-раження. Очевидно, ці три яруси символізують поширений у давнину поділ Всесвіту на небо — світ богів, землю, населену людьми, та підзем-ний світ, де перебувають ті,