По-п'яте, ця культура була крайньою пів-нічно-східною ланкою землеробських культур Балкано-Західноукраїнського регіону європейсь-кого енеоліту, що безпосередньо межувала та підтримувала зв'язки з найбільшим у стародав-ньому світі ареалом скотарських культур євра-зійських степів та неолітичних культур лісостепо-вої й поліської зон Східної Європи.

Однією з причин зникнення багатьох культур, зокрема й Трипільської, стала навала скотарсь-ких племен із Північного Причорномор'я. Носіїв курганних культур українських степів, котрі зруй-нували багато осередків осілого населення, іноді навіть називають вікінгами ІУ-ІІІ тис. до Н.Х. А руйнація цих культур пов'язується з «курганізацією» Європи та Малої Азії, що позначається терміном «індоєвропеїзація», або «розселення індоєвропейців з прабатьківщини».

Як уже зазначалось, основою життєдіяль-ності трипільських племен було землеробство, а також скотарство. Надзвичайно високий рівень мали домашні виробництва й общинні ремесла, особливо гончарство (розписний посуд) та ме-талообробка. Трипільський осередок належав до найдавнішої в Європі, а також найрозви-нутішої в енеолітичну добу Балкано-Карпатської металургійної провінції. Через ці землі проходив шлях, на якому торгували металом. Про вза-ємозв'язки трипільців з іншими групами старо-давнього населення свідчать і різні антропо-логічні типи, зафіксовані серед носіїв цієї куль-тури. Отже, Трипілля було сполучною ланкою між Заходом і Сходом.

Основним економічним осередком тогочас-ного суспільства була велика сім'я, котра скла-далась із кількох парних сімей. Місцями про-живання великосімейної общини були великі будівлі, розділені перегородками на окремі відсіки, кількість яких дорівнювала кількості пар-них сімей (мала сім'я могла проживати і в окре-мій будівлі).

Багату інформацію про духовний світ три-пільців містить орнамент глиняних виробів. Так, тричленна побудова орнаментальних композицій на стінках багатьох горщиків, можливо, є відобра-женням триярусної картини світу. У верхній час-тині горщика горизонтальною хвилястою лінією зображували воду, посередині — сонце, місяць, краплі дощу, а в нижній частині — дерева, людей, тварин. Є припущення, що ці три горизонтальні яруси розпису на керамічних виробах відображу-ють поділ світу на верхнє небо із запасами води, звичайне небо (середній ярус), по якому завер-шує свій біг ясне сонце й через яке на землю (третій-ярус) падає дощ, окроплюючи рослини. — культові обряди та церемонії провадились як у звичайних житлах, так і в спеціальних святили-щах. Одна з таких споруд на поселенні Сабатинівка (басейн Південного Бугу) становила буди-нок із коридором. У віддаленій од входу частині приміщення стояла піч, біля якої були розставлені зернотерки, глиняні жіночі статуетки й посуд (в одному з горщиків виявлено кістки бика).

Вздовж стіни був зведений глиняний вівтар, а поряд з ним, у кутку, — масивне глиняне кріс-ло, спинка якого закінчувалася двома рого-подібними виступами, — так званим «рогатим троном». На вівтарі виявлено 16 глиняних сидя-чих жіночих фігурок та мініатюрні моделі кріслець із «рогами» на кінцях спинок, пофарбова-ними в червоний чи білий кольори. Поряд стояв великий горщик із рельєфним зображенням чотирьох жіночих грудей, котрий, вірогідно, при-значався для води. Мабуть, це святилище було своєрідним жіночим будинком, в якому випікали ритуальний хліб.

Сприятливі природні умови й розвиток різних галузей натурального господарства зумовлю-вали значне збільшення населення. Якщо напри-кінці першого етапу існування Трипільської куль-тури населення становило близько ЗО тис. чоло-вік, то наприкінці середнього воно сягало вже 410 тис. Далі спостерігається певний спад: 330 тис. чоловік у середині й близько 100-120 тис. наприкінці пізнього етапу. Поселення були різних розмірів, а найбільші з них зосереджува-лись у межиріччі Південного Бугу та Дніпра.

Найголовнішим елементом у плануванні та-ких «протоміст» було створення кількох овалів забудови, діаметр яких сягав 1-3,5 км, з двопо-верховими чи одноповерховими спорудами. Во-ни утворювали вулиці та квартали в центральній частині поселення. На найбільших із них (Майданецьке, Тальянки та ін.) налічувалося від 1600 до 2700 будівель різних типів. Крім житлових, досліджені також споруди, що могли використо-вуватися для громадських потреб.

Розвиток відтворюючих форм господарюван-ня викликав корінні зміни й у мисленні людини, ставленні її до природи. Поступово давні символи та обряди значно змінилися, трансформувалися в нові, передусім у символи добробуту. Зокрема, з культом родючості пов'язано багато жіночих ста-туеток, в яких насамперед підкреслюються озна-ки жіночої статі. Пізніше їх змінюють зображення молодих дівчат із плавними лініями тіла. Такі ста-туетки передають образ жіночого божества, ши-роко відомого в усіх ранньоземлеробських пле-мен і тісно пов'язаного з уявленнями про велику богиню-матір, про матір-землю, від якої й зале-жить родючість. З цим культом пов'язані також скульптурні зображення домашніх тварин — бика, корови, барана, козла, свині, собаки. Ліпні голови їх нерідко прикрашають глиняні горщики, що використовувалися для зберігання їжі.

Але у всякої культури є початок і кінець. Були вони і в Трипільської. З приводу її поступового зникнення висловлюється кілька гіпотез: це і по-рушення екологічного балансу, що було пов'яза-но з екстенсивним веденням господарства; і пев-не похолодання клімату; і спроба перебудувати землеробську основу еі<8номіки на скотарську; і внутрішні суперечності та протистояння трипіль-ських общин західного й східного ареалів; і експансія степовиків (носіїв ямної культури) на північний захід та племен культури кулястих ам-фор із заходу на схід (тобто