Масове переселення сарматських племен на територію Північного Причорномор'я почина-ється з кінця II ст. до Н.Х. На рубежі нашої ери вони цілком освоюють степи між Доном і Дніпром, іноді проникаючи аж до Південного Бу-гу та Дунаю. В середині І ст. н.е. вони намага-ються розселитися ще далі на захід. У сарматсь-кому оточенні виявляються пізньоскіфські горо-дища Нижнього Дніпра, Криму, античні поліси — Ольвія, Тіра, Ніконій, Боспорське царство. По-стійні набіги та вимоги сарматів сплачувати їм данину зумовили переселення на нові території ранньослов'янського зарубинецького населення Середнього Подніпров'я.

Найбільшого розквіту сарматське суспільст-во досягло в І ст. н.е. Поступово бідніші прошар-ки кочового населення осідали в Північно-Західному Причорномор'ї. І вже в III ст. н.е. якась їх частина ввійшла до Черняхівської культури.

Сарматське суспільство перебувало на пере-хідному етапі від докласових відносин, а госпо-дарство в цілому мало риси його попередників. У військовій справі сармати відрізнялись од скіфів. Римський історик Таціт писав, що «коли вони з'являються кінними загонами, ніякий інший стрій їм не може чинити опору». В бою вони користувалися арканами; довшими, ніж у скіфів, мечами й списами.

Античні міста Північного Причорномор'я і авньогрецькі міста й неукріплені посе-лення на північних берегах Понта Евксінського та Меотіди (Чорного й Азовського морів) виникли на завершальному етапі «великої грецької колонізації». Освоєння цього регіону розпочалося в середині VII ст. до Н.Х., коли були засновані Істрія в Подунав'ї та Борисфен на сучасному острові Березань поблизу Очакова. Згодом тут формуються три основні центри: Ольвія на Дніпровсько-Бузькому лимані, Боспор Кіммерійський із головним осередком у Пантікапеї (сучасна Керч) та Херсонес (околиці сучасного Севастополя). Розселення вихідців із різних місць, передовсім із Мілета, який, за ви-словом Плінія Старшого, був «родоначальником більш як дев'яноста міст», зумовлювалося роз-витком торгівлі, пошуками нових джерел сиро-вини (зокрема, металу), воєнно-політичними конфліктами. Сам процес заселення нових тери-торій відбувався як шляхом цілеспрямованої ко-лонізації, так і стихійно.

Античні рабовласницькі держави на тери-торії Північного Причорномор'я існували протя-гом майже 1 тис. років. Як вони виникали? Спо-чатку створювалися невеликі торговельні пунк-ти, що називалися емпоріями. Тут були склади товарів, якими греки обмінювалися з місцевим населенням. Для забезпечення оборони такі фа-кторії засновувалися на берегах морів чи річок або ж навіть на островах. Згодом вони розроста-лись у великі населені пункти, довкола яких зво-дилися укріплення. Поступово з'являлися виселки й створювалася сільськогосподарська округа — хора. Місто-поліс набувало характерних для античного світу рис. У товарообміні з греками були зацікавлені й місцеві жителі. Збуваючи над-лишки хліба, продуктів скотарства та рабів-полонених, вони отримували вино, предмети розкоші, ремісничі вироби тощо.

Прикладом грецького міста-поліса є Ольвія, залишки якої збереглися на березі лиману біля сучасного с. Парутино Миколаївської обл. Засно-ване в VI ст. до Н.Х., воно було в останні століття своєї історії під протекторатом Риму. Незатоплена частина (33 га) складалася з кількох районів (Верхнє, Терасне й Нижнє міста), що з'єднувалися широкими кам'яними східцями та похилою вули-цею. Природний захист (глибокі балки) доповню-вався потужною стіною завтовшки близько 4 м.

Захисні мури ольвійської цитаделі з боку лиману. Березань. VI ст. до НХ.

Верхня частина міста була основною. Тут роз-міщувалися громадські споруди, священний гай, скарбниця, проходила головна поздовжня вули-ця. У Нижньому місті, поблизу гавані, стояли переважно господарські та ремісничі комплекси, зокрема, рибний ринок. Розміщувався ближче до води й театр. Планування Ольвії було пере-важно прямолінійним. У часи розквіту (кінець

Центральна частина Ольвії. Реконструкція Скрижицького IV ст. до Н.Х.) площа міста сягала максимальних розмірів (55 га), а кількість жителів — 15-20 тис. чоловік. Поблизу укріплень було відкрите посе-лення та міський некрополь.

Пізніше, в римську епоху, гарнізони направ-лених з Апенінського півострова легіонерів роз-міщувались у місцевих античних поселеннях, і тільки іноді для них створювалися спеціальні та-бори. Одним із них був Харакс на мисі Ай-Тодор у Криму. Городище було недоступним з боку мо-ря, а з суші мис укріплювала стіна завширшки 2,2-2,4 м, на яку пішли старі оборонні конструкції місцевих таврів. У різний час тут перебували солдати І Італійського, XI Клавдієвого легіонів та інших військових підрозділів.

Тут, як і в метрополії, соціально-економічні відносини грунтувалися на законах рабовлас-ницької формації. За устроєм північнопричорно-морські держави були різними: демократичні (Ольвія, Херсонес) чи аристократичні (Пантікапей до утворення Боспорського царства) рес-публіки або ж монархії (Боспорське царство). Влада належала рабовласникам, хоча в певних акціях брало участь усе вільне населення. Раби ж були позбавлені будь-яких прав. До громади також належали жінки.

На першому етапі свого існування (VII-! ст. до Н.Х.) міста-держави були незалежними утворен-нями, а на другому (І ст. до Н.Х.-ІІІ ст. н.е.) підко-рялися Риму. Занепад їх унаслідок загальної кризи рабовласницької формації, виведення римських гарнізонів та наступу варварських пле-мен, що входили до складу готського військово-го союзу, припадає на рубіж ІІІ-У ст. н.е.

Греки Північного Причорномор'я, крім виро-щування зерна (на Боспорі та в Ольвії), займали-ся виноградарством. Значну роль відігравали в них скотарство, рибний промисел. Високого рівня досягло ремісниче виробництво: металообробка, ткацтво, вичинка шкіри, виготовлення виробів зі

Фрагмент кубка із зображенням воїна. Березань. VI ст. до Н.Х. скла, різноманітної кераміки — амфор, покритого чорним та червоним лаком, фарбами різних ко-льорів посуду. Швидкими темпами розвивалася торгівля, для потреб якої греки карбували власну монету. Для місцевої знаті виготовлялися найвишуканіші ювелірні вироби, з місцевим людом вівся й натуральний обмін.