Реферат на тему:
Почаївська друкарня та її стародруки
Першим монастирським видавничим закладом в Україні була друкарня Києво-Печерської лаври. Якщо не рахувати короткотривалих спроб друкування в Крем’янці й Луцьку, наступною діяльною монастирською друкарнею стала Унівська.
Почаївська перевершила Унівську друкарню за розмахом діяльності дуже швидко. Значною мірою це пояснювалося більшими можливостями Почаївського монастиря. Чудотворна ікона Богородиці приваблювала до Почаєва паломників, і їхні пожертви забезпечували матеріальну незалежність монастиреві. Врешті, 1743 р. Почаїв став однією з двох резиденцій протоігумена василіян. Різноманітність культурних ініціатив, пов’язаних з Почаєвом, пояснюється великою мірою співпрацею почаївських видавців з монахами інших василіянських монастирів. При деяких з них у XVIII ст. діяли колегіуми, відкриті і для світської молоді; при окремих засновано — як в тодішніх римсько-католицьких закладах такого типу — "студії" для філософсько-богословської освіти ченців. На 1772 р. студії, які чимало запозичили від середньовічних університетів, були при 16 монастирях 123. Для колегіумів, і особливо для монастирських студій було переписано чимало рукописних посібників з поетики, риторики, філософії, теології 124. Природно, що в такому середовищі могла виникнути думка про публікації подібних курсів та інших навчальних і релігійних книг.
Потреба розпочати друкування кириличним і латинським шрифтами відчувалася тим більше, що видання василіянського Супрасльського монастиря (Західна Білорусія) на Україні поширювалися в обмеженій кількості. В Почаєві організація книговидання полегшувалася тим, що тут на той час вже було налагоджено друкування станкових гравюр. Так, 1704 р. славетний гравер Никодим Зубрицький, перебуваючи в той час у Почаєві, виконав гравюру на міді "Облога Почаївського монастиря турками в 1675 і чудесне врятування його Богородицею" .
Фундатором друкарні був колишній ігумен монастиря, а на той час (з 1727 р.) луцький єпископ-коад’ютор (від 1751 р. єпископ) Феодосій Любенецький-Рудницький; безпосередньо займався організацією нового підприємства ігумен Гедеон Козубський.
1730 р. розпочалося виготовлення для друкарні шрифту майстром із Заслава Іваном Доликевичем, який раніше працював у Києві, і двома сокальськими ремісниками. Для роботи в друкарні запрошено з Підкаменя здібного гравера Андрія Голоту, який перед цим вдосконалював свою майстерність у Києві, Вільнюсі, Львові. Впродовж 1730-1731 рр. у Почаєві було видано деякі дрібні друки, серед них єпископські листи, проскомидія, пісня на честь колишнього почаївського ігумена Йова Заліза — авторитетного церковного діяча і письменника.
На подання львівського братства, трибунал папської нунціатури у Варшаві у вересні 1732 р. заборонив Почаївському монастирю "друкарню засновувати і друкувати руською мовою". Однак уже у жовтні ігумен Гедеон Козубський домігся королівського привілею монастирю на право мати друкарню, яка, мовляв, вже давно в ньому існувала 129. Йшлося про друкарню Кирила-Транквіліона Ставровецького, що справді в 1618 р. діяла у Почаєві, — монастир, хоч і неслушно, міг вважати її своєю. Так чи інакше, в 1736 р. отримано ще один королівський привілей з підтвердженням права на книговидання 130. Після довгого судового процесу львівська Ставропігія таки домоглася в 1771 р. королівської заборони видавати Почаєву ті книги, що їх друкувало братство, однак через перехід Львова 1772 р. під Австрію ця ухвала втратила силу.
Першим великим книжковим виданням Почаївського монастиря став Служебник, випущений у світ у двох варіантах — один з титульним аркушем, датованим 1734р., другий — 1735 р. (З.І., 1229, 1236). Вже це видання вирізняється ошатністю, зокрема оригінальністю композиції та оздоб титульного аркуша. Гарно видрукувані та оформлені й інші богослужбові друки — Мінея празнична (Анфологіон), Псалтир (1737, 1750 та ін.), Служебник (1744, 1765, 1791), Апостол (1759, 1768, 1780, 1783), Євангеліє (1759, 1780), дванадцять томів служебних Міней та інші. Хоч друкарня була унійною, вона нерідко передруковувала богослужбові тексти з православних видань. Це пов’язано як з прагненням продавати свої книги православним, так і з переконанням про канонічність текстів з православних друкарень. У п’ятитомній Біблії 1798 р. титульний аркуш також запозичено з київського видання, тільки замість лаврської Успенської церкви вміщено зображення почаївської (теж Успенської) церкви. В календарі, доданому до цієї Біблії, є і дні пам’яті святих, канонізованих православною церквою, наприклад 21 вересня — віднайдення мощей св. Дмитра Ростовського. В той же час, для потреб унійних парафій друкувалися окремими брошурами "Возслідованія праздником Пресв. Таїни Евхаристії, состраданія Пресв. Богородици і блаженнаго священомученика Йосафата от святого собора Замойского преподаним". У бібліографії відомі почаївські видання цих текстів, датовані 1741, 1742, 1757 та 1762 рр. і унівські видання 1738 і 1745 рр., причому кожне з них зафіксоване в кількох примірниках. Нещодавно опубліковано повідомлення про наявність у Рівненському краєзнавчому музеї почаївських "Возслідувань" 1745 р.; вимагає перевірки питання про відношення цього друку до раніших почаївських та датованого тим самим роком унівського.
На найширше коло читачів, зокрема паломників, був розрахований збірник "Гора Почаєвськая". У бібліотеках збереглися видання 1742, 1757, 1772, 1793 рр. (З.І., 1422, 2002, 2646, 3681). Перше з них прикрашають гравюри: форта, зображення почаївської Богородиці (зв. титулу), Чуда на горі Почаївській (арк. 44 зв.), заставки, кінцівки, ініціали (різностильові). В кінці книги вміщені духовна пісня "Весело співайте, чолом ударайте", "Житіє Нова Заліза, "Історія о мощех... Варвари, іже обрітаються в церкві монастиря Почаєвського" (зі згадкою про пошесть на Поділлі і Волині 1714 р.). Житіє Нова Заліза видавалося й окремо. Серед паломників поширювалися також аркушеві гравюри зображення ікони та її чудес, зокрема облоги монастиря турками та його врятування Богородицею.
Почаївська друкарня, як ніяка інша, дбала про
