Реферат - Початки національного відродження (перша половина ХІХст.)
53

поглядів в українському питанні протягом багатьох поколінь додержуватимуться й інші російські революціонери" [260, с. 190].
П. Пестель притримувався такого погляду на національна питання обґрунтовуючи свою позицію тим, що Україна поряд з Фінляндією, Естляндією, Ліфляндією, Курляндією, Білорусією, Грузією та іншими країнами і народами ніколи "не могла і не може" користуватись державною самостійністю, тому що завжди належала чи то до Росії, чи то до "іншої сильної держава". А тому всі ці народи повинні назавжди відректись від прав самостійності по "праву благоугодства". У програмних документах "Північного товариства", правда, говорилось про можливість територіальної реформи в Росії на засадах обласної автономії і виділялись, серед інших, дві області — Україна, з центром в Харкові, та Чорномор’я з центром в Києві.

Проти цієї позиції керівника "Південного товариства" відверто не заперечував ніхто з його учасників. Навіть члени Товариства "Об’єднаних слов’ян", хоча в їх документах і передбачалось створення в майбутньому федеративної слов’янської республіки, правда без участі України і Білорусії як суб’єктів цього об’єднання. Як відзначає Д. Дорошенко, це товариство "ставило собі головну ціль увільнення всіх словян від абсолютистської влади, знищення національного автономізму поміж деякими славянськими народами й сполучення їх усіх в одному федеративному союзі. Малося на увазі докладно означити границі кожної окремої славянської держави, запровадити у всіх народів демократичну парламентарну форму правління, скласти конгрес для управи ділами цілого союзу й для зміни, в разі потреби, загальних основних законів. Кожній окремій державі мала бути дана повна свобода й незалежність у вирішенні її внутрішніх справ" [350, с. 277]. У цьому ідеї Товариства "Об’єднаних слов’ян" справили певний вплив на позиції і програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства, що виникне на кілька десятків років пізніше в Києві.
Оцінюючи в цілому вплив декабристського руху, його республіканських і демократичних прагнень на розвиток української політичної думки Я. Оршан звертав увагу на те, що "Ці ідеї мусіли також торкнутися сфери української політичної думки і принесли з собою тут на тлі поневоленої нації здебільша найбільш трагічні наслідки. Бо в момент, коли корчилася духовна субстанція української нації, коли йшла на неї безпереривна атака з боку нації-пана, цій субстанції застрикнуто було отрую віри в "братерство", "вселюдськість" і "справедливість". Саме тоді, коли для української національної ідеї треба було найчистішого виду національної відмежованости, виключности, яскравого національного максималізму — для відборони перед наступом московської ідеї, заразилася українська політична думка недугою, що мучатиме її довго, подекуди, аж по нині" [205, с. 3].
І все ж, варто зазначити, що незважаючи на ігнорування в цілому українського питання, відвернення багатьох молодих українців гаслами "братерства" від завдань здобуття державно-політичної самостійності для власної нації, декабристський рух зіграв і певну позитивну роль. Він продемонстрував нагальну необхідність поєднання питань боротьби за власну державу з соціальним визволенням широких мас українського народу.

Декабристський рух свої лозунги та організаційно-конспіративні засоби запозичив багато в чому ще в однієї таємної організації, що була широко розгорнута в Україні в першій половині XIX ст. — масонів.
Масонство, що було одним з потужних загальноєвропейських рухів, почало проникати в Україну, як і на територію всієї Російської імперії в цілому, ще в кінці XVIII сторіччя. Перша відома ложа виникла 1784 року в Києві в середовищі офіцерів, вихідців із Західної Європи, що знаходились на російській службі та близьких до них місцевих представників російського та українського дворянства.
Масонське вчення виявилось доволі популярним, набувши піднесення після дозволу Олександром І у 1810 році діяльності лож, і на початку XIX сторіччя масонські ложі вже існували у Харкові, Одесі, Кременчуці, Житомирі, Полтаві та в інших містах. Окремі з них, як вважають дослідники масонського руху, були пов’язані з декабристами. До масонів прилучались представники кращих і найбагатших українських родів — Розумовських, Капністів, Кочубеїв, Мартосів, Ломиковських, Скоропадських, Тарновських, Полетик, Родзянок, Ханенків, Лукашевичів та ін. Однак для багатьох з них захоплення масонством мало поверховий характер, важливим був сам факт належності до привілейованого братства, його зовнішня атрибутика. За влучним висловом російського історика В. Ключевського, в Росії "більше масонствували, ніж були масонами".

У той же час, деякі патріотично налаштовані українці спробували використати масонство з його навичками конспіративної роботи для створення таємних товариств, що обстоювали ідеї державної самостійності. У 1818 році в Полтаві засновано ложу "Любов к істині", серед членів якої, на думку Н. Полонської-Василенко, були І. Котляревський, В. Тарновський та В. Лукашевич. І. Котляревський був "вітією" (оратором) ложі. У програмному Документі цієї організації — "Катехізисі" — за деякими свідченнями, йшлося про необхідність відокремлення України від Росії. Одним з головних завдань товариства проголошувалось формування української державності. Полтавська ложа діяла близько одного року і 12 березня 1819 р. за вказівкою генерал-губернатора припинила свою роботу.
З 1822 року, коли масонство було заборонене на території всієї імперії, керівники лож доклали всіх зусиль для того, щоб знищити або надійно сховати компрометуючі матеріали, що було не важко, враховуючи конспіративний характер матеріалів та проникнення членів організації у всі владні структури. Раціональність цього кроку масонських лідерів стала очевидною після подій грудня 1825 року, коли слово "масон" стало синонімом "революціонер" чи "змовник-бунтівник" — при всіх стараннях таємні служби імперії так і не змогли віднайти матеріалів, що дозволили б надати переслідуванню "вільних мулярів" правового характеру.

Характеризуючи масонський рух в Україні та

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17