Походження козаків-запорожців

Скрутно велося українському народові під пануван-ням чужих володарів, бо скрізь на Україні заведено пан-щину. Селяни працювали на панській землі, бо всю землю отримали у власність великі пани — вельможі. Селянин (якого прозвано з-московська «холопом») зовсім не мав свободи. Пан міг його продати або й убити, і годі було з паном судитися, бо і суддями стали ті самі вельможі.

Деякі волелюбні люди по селах, здебільшого на Ве-ликій Україні, не могли стерпіти такої неволі. Вони ки-дали все й утікали в степи за Дніпрові пороги. Там не, було ані сіл, ані міст, не було жодної влади. Тож ті люди гуртувалися по сто і по тисячу, здобували собі зброю, полювали на дикого звіра і так жили. На ті степи напа-дали не раз з півдня, з Криму татари, бо вони шукали в степах паші для своїх табунів коней та домашньої худоби... Озброєні люди з України оборонялися від татар, не раз самі гинули в битві, але часто й побивали татар і відбирали від них їхні табуни, а здобич ділили між собою. Іноді, як збиралося тих свобідних людей кілька тисяч, то вони й самі нападали на татар або на турків аж за Чорним Морем і верталися в степи з багатою здо-биччю.

Ці люди називалися «козаки»,— може, від татарсь-кого слова «кайзак», що значить «вільний чоловік», «без-страшний вояк». А що козаки жили за порогами Дніпра, то їх названо також запорожцями.

Спершу жили козаки невеликими гуртами по степах; там вони полювали, а на зиму верталися крадьки в села. Але пізніше згуртувалися разом у великі військові загони, вибирали собі своїх отаманів і жили разом на великих островах серед ріки Дніпра. Те місце називалося Січ,- або Січовий Кіш, бо острів був відгороджений (відсічений) навколо наче кіш і до нього не було приступу. В тій Січі козаки зимували і відпочивали по походах на татар і тур-ків під проводом свого керівника, що його називали бать-ком, отаманом або кошовим. Такі козацькі ватаги поста-ли вже в XV віці.

Перші звістки про козаків записані в хроніках і літо-писах уже в 1492 році Початки козаччини тепер датуються 1490 роком. Величаве свят-кування 500-літнього ювілею нашого козацтва відбулося на початку серпня 1990 року.. Тодішній кримський хан нарікай «Кияни і черкасці розбили татарський корабель під Тягинею». Наступного року знов турецький султан жаліє-ться Польщі, що козаки під проводом князя Богдана Глинського, старости черкаського, зруйнували турецьку фортецю Очаків. Тут називає султан цих людей виразно «козаками». Від того часу вже безперестанку повторю-ються напади козаків на татар і турків. Часом водять їх прикордонні старости та намісники, та знов-таки свої власні отамани, вибрані самими козаками. З тих старост, які певний час очолювали козацькі походи, найбільше відомий Остап Дашкевич, староста канівський і черка-ський. Він, хоч і був державним урядником, ставав на чолі козацьких сил і водив їх на турків і татар. Заслугою Дашкевича е те, що він перший почав організовувати козаків на військовий лад. Він також дораджував тодіш-ньому польсько-литовському урядові (бо тоді Україна належала ще до Литви, але литовський князь був і коро-лем польським), щоб за Дніпровими порогами побудувати замки й розташувати там козацькі залоги для оборони прикордонних земель від ворогів. Таким козацьким орга-нізатором був також староста з Хмельника на Поділлі Предслав Лянцкоронський. Вони обидва виступали майже одночасно в 1510—1535 рр. Дуже скупі історичні відо-мості маємо про перших справжніх козацьких отаманів, що водили козаків, поки ще не було Січі. Історія записала кілька імен таких отаманів, які вийшли не з панів, а з бід-них утікачів, які вславилися відвагою і за те їх вибрано отаманами. Такими були Карпо Масло з Черкас, який здобув турецьку твердиню Очаків, Яцко Білоус з Пере-яслава, Андрушко з Брацлава і Лесун. Всі вони висту-пали в половині XVI століття (в 1530—1550 роках).

Та певніші й докладніші історичні дати про козаків починаються щойно близько 1550 року, коли козаки осі-ли першим Кошем на Дніпрі і обрали єдиного кошового. Козацька сила зростала з року на рік і ставала грізною не тільки для татар і турків, що сусідували на півдні з Україною, але й для всіх інших суміжних держав. ^Першим кошовим Запорозької Січі був Дмитро Вишневецький, званий також Байда. Він походив з роду давніх українських князів з міста Вишнівця на Волині. Йому дуже подобалися войовничі й лицарські козаки, і він десь близько 1550 року прибув до козаків, а вони й вибрали його своїм отаманом. Під його проводом збуду-98

вали собі запорожці першу таку укріплену Січ на острові Хортиці, серед Дніпра. Той острівець оточили валом і частоколом, а над брамами поставили гармати.

Ця Січ не подобалася татарам, бо вони знали, що через тих козаків не зможуть нападати на Україну. Тому вже в 1557 році прийшов татарський хан з великим вій-ськом і обліг Січ довкола. Та простояв там 24 дні і не міг Січі здобути, бо козаки боронилися завзято. Хан за-вернув назад на Крим. Але наступного літа прийшов ще з більшим військом. Козаки боронилися довго, та на-решті побачили, що не зможуть встояти, бо їх удесятеро менше, як татар. Під проводом Байди-Вишневецького вийшли з